(no subject)

Nov 18, 2009 20:04

У цих родинних розповідях бандерівці часто мали негативний образ. Бо це були наші хлопці з села, про них пам’ятали, кого вони вбили, кого пограбували. Але в нас завжди казали, що наші не були справжніми бандерівцями - справжні бандерівці десь там на Волині, у Карпатах.

Це добре показує, що пам’ять функціонує у двох рівнях: приватному й публічному, і що часто ці дві правди не вельми вживаються між собою. На публічному рівні в образ і Бандери та бандерівців головне те, що вони боролися проти «совітів». Радянська влада на Галичині означала колгоспи, заборонену церкву і т. д - тут люди мали набагато глибші, а головно свіжіші причини цю владу не любити. У тому сенсі Бандера був західноукраїнським символом.

а ось ще цікаве

Граціозі показує, і то дуже переконливо, що не було одного Голоду 1932-1933 років, а було декілька голодів - протягом відносно короткого часу, а тому в пізнішій свідомості злилися в один. Перший, Великий голод справді не мав національної ознаки, і був таким собі покаранням за те, що селяни не хотіли йти в колгоспи. Але в певний момент, літом 1932 року, Сталін раптом приходить до думки, що в Україні є щось більше, ніж просто спротив колгоспам - там ще є підступні дії українських націоналістів та Пілсудського, який хоче відірвати Україну від Росії і таким чином знищити СРСР. Це добре видно з опублікованого недавно листа Сталіна до Кагановича. Сталін пише там виразно й однозначно: “Ми втрачаємо Україну - ми повинні вжити щодо України особливо гострі заходи». Від того моменту в Україні голод починає набирати ознак національного характеру. Якби не те рішення Сталіна, жертв Голодомору в Україні було б набагато менше.

позичила у
polar_bird .
вся стаття тут

історія, Україна

Previous post Next post
Up