25 років з моменту смерті Василя Стуса.
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у концтаборі ВС-389/36 в селищі Кучино (нині Чусовського району Пермського краю, Росія) у карцері загинув поет і правозахисник Василь Стус.
Про умови перебування і обставини смерті поета - у книзі Василя Овсієнка "Світло людей. Спогади про Василя Стуса".
Василь Стус:З таборового зошита ЗАПИС 7 Спроба щоденника в цих умовах - спроба відчайдушна: таких умов, як тут. люди не пам’ятають ні з Мордовії, ні на чорних зонах, ні з Сосновки. Одне слово, режим, запропонований у Кучино, сягає поліцейського апогею. Будь-яка апеляція до верховної влади залишається без відповіді, або - найчастіше - загрожує карою. ...
Одне слово, Москва дала тутешній владі всі повноваження, і хто зберігає ілюзію, що якийсь же закон має регулювати наші стосунки з адміністрацією,- дуже помиляється. Закон повного беззаконня - ось єдиний регулятор наших т. зв. взаємин.
Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і в смерть із рідним краєм поріднюсь.
***
Отак живу: як мавпа серед мавп
чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука -
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі - лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
1968
***
Терпи, терпи - терпець тебе шліфує,
сталить твій дух - тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій - і стій - допоки скону,
допоки світу й сонця - стій і стій.
Хай шлях - до раю, пекла чи полону -
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе - навіки вік.
Для нього змалку ти заповідався,
до нього сам Господь тебе прирік.
* * *
Весь обшир мій - чотири на чотири.
Куди не глянь - то мур, куток і ріг.
Всю душу з’їв цей шлак лилово-сірий,
це плетиво заламаних доріг.
І дальша смерти - рідна батьківщина!
Колодязь, тин і два вікна сумні,
що тліють у вечірньому вогні.
І в кожній шибі - ніби дві жарини -
журливі очі вставлено. Це ти,
о пресвята моя, зиґзице-мати!
До тебе вже шляхів не напитати
і в ніч твою безсонну не зайти.
Та жди мене. Чекай мене. Чекай,
нехай і марне, але жди, блаженна.
І Господові помолись за мене.
А вмру - то й з того світу виглядай.
Про умови перебування і обставини смерті поета - у книзі Василя Овсієнка "Світло людей. Спогади про Василя Стуса".
Василь Стус:З таборового зошита ЗАПИС 7 Спроба щоденника в цих умовах - спроба відчайдушна: таких умов, як тут. люди не пам’ятають ні з Мордовії, ні на чорних зонах, ні з Сосновки. Одне слово, режим, запропонований у Кучино, сягає поліцейського апогею. Будь-яка апеляція до верховної влади залишається без відповіді, або - найчастіше - загрожує карою. ...
Одне слово, Москва дала тутешній владі всі повноваження, і хто зберігає ілюзію, що якийсь же закон має регулювати наші стосунки з адміністрацією,- дуже помиляється. Закон повного беззаконня - ось єдиний регулятор наших т. зв. взаємин.
Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і в смерть із рідним краєм поріднюсь.
***
Отак живу: як мавпа серед мавп
чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука -
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі - лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
1968
***
Терпи, терпи - терпець тебе шліфує,
сталить твій дух - тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій - і стій - допоки скону,
допоки світу й сонця - стій і стій.
Хай шлях - до раю, пекла чи полону -
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе - навіки вік.
Для нього змалку ти заповідався,
до нього сам Господь тебе прирік.
* * *
Весь обшир мій - чотири на чотири.
Куди не глянь - то мур, куток і ріг.
Всю душу з’їв цей шлак лилово-сірий,
це плетиво заламаних доріг.
І дальша смерти - рідна батьківщина!
Колодязь, тин і два вікна сумні,
що тліють у вечірньому вогні.
І в кожній шибі - ніби дві жарини -
журливі очі вставлено. Це ти,
о пресвята моя, зиґзице-мати!
До тебе вже шляхів не напитати
і в ніч твою безсонну не зайти.
Та жди мене. Чекай мене. Чекай,
нехай і марне, але жди, блаженна.
І Господові помолись за мене.
А вмру - то й з того світу виглядай.