.

[oshkins]

Вчера полночи плакала и писала "Прощальное письмо". На бумаге. Сегодня думала набрать и выложить... и в процессе передумала. Нуегонафик портить людям настроение на ровном месте. Пусть себе в архиве валяется, свою функцию - облегчительную - оно выполнило.

А вот песню положу. Потому что зима посреди лета.



Зима, зима, зима, зима
Зняла мої ручні гальма,
Чимось білим літо вбила.
Зима, зима, зима, зима
Звела, зараза, з розума,
І не шкода голольода.
В'язнями зими-зими
По парадних стигли ми.
Невідомими стали ми знайомими.
Довелося ще раз її бачити прикрас,
Біла кома на моїх балконах.

Питаю я - як
Тепер відшукати себе?
Питаю я - де
Того, що було вже не буде.
Ти визначи час: ніколи, а може ще раз.
Невдовзі зима занесе все, що так зігрівало нас.

Холодний, модний, водний тік
Від неї біг, до тебе втік.
Кучугури, так як ти не журять.
М'яка, мов пір'я і легка
Одвічна мати-матика
Врахувала, щоб тепла не стало.
Зима, зима, зима, зима,
Моя кохана і кума.
Приспали, не забули ми,
Білі впали килими.
Зима, зима, зима, зима
Звела, зараза, з розума.
Біла кома на моїх балконах.

Питаю я - як
Тепер відшукати себе?
Питаю я - де
Того, що було, не буде.
Ти визначи час: ніколи, а може ще раз.
Невдовзі зима занесе все, що так зігрівало нас.