О чем пишет региональная пресса Украины. "Галичина" (Ивано-Франковск).

Jul 03, 2014 06:57


О чем пишет региональная пресса Украины. "Галичина" (Ивано-Франковск).




Убогий захолустный польский Станислав в советское время стремительно развивался, сейчас также стремительно деградирует.

Крупнейшая региональная газета "Галичина" отличается некоторым своеобразием.

Несколько статей (осторожно - мова!).

Одна из статей - панегирик Гитлеру.



http://galychyna.if.ua/publication/worth-know/khto-buv-bilshim-socialistom-fjurer-chi-vozhd/

24 квітня 2014 року.Хто був більшим соціалістом: фюрер чи вождь?
Небольшая цитата.

У 1933 році, коли велика економічна депресія ще не відпускала зі своїх обіймів весь світ, коли промисловість Німеччини звалилася до найглибшої в Европі ями (лише безробітних нараховувалося майже 26 мільйонів), до влади в цій країні прийшов Адольф Гітлер. В економіці фюрер виявився сміливим. 1 лютого 1933 р. він впевнено заявив, що через чотири роки безробіття буде ліквідовано, і цю обіцянкуѕ виконав. Німеччина після того стала найшвидше долати економічну кризу і вже в 1935 р. досягла докризового рівня.
Уряд Німеччини зразу ж розпочав генеральний наступ на безробіття: запроваджував ефективні соціальні заходи для реального поліпшення життя німців. За наказом Гітлера він інвестував у 1934 р. близько 5 млрд. марок на різні програми зайнятости - втроє більше, ніж у промисловість. На кошти держави було розгорнуто будівництво загальнонаціональної мережі швидкісних автострад, що дозволило відразу різко скоротити кількість безробітних і пожвавити будівельну індустрію. При Гітлері було ухвалено програму «Народний автомобіль» і побудовано заводи, на яких почали виробництво досі популярних «фольксваренів». Згодом основну увагу було приділено пришвидшеному розвиткові військової промисловости.
За збереження приватної власности в Німеччині нацистська влада суттєво пішла на нечуване розширення державного регулювання господарського життя. Ринок товарів, послуг і праці заступила державна регламентація. Фактично перестала функціонувати ринкова економіка. Але весь комплекс цих адміністративних заходів лише пришвидшив вихід Німеччини з кризи, економіка якої вже в 1935 р. досягла докризового рівня виробництва. Скоротилося і безробіття: в 1933 р. - зменшилося до 6 млн. осіб, 1934 р. - до 3 млн., а 1936 р. було майже ліквідовано.
Першим помічником нацистів у творенні добробуту для німців стала... профспілка «Deutsche Arbeiterfront» («Німецький робітничий фронт», скорочено DAF). Керівника DAF - ідейного нациста Роберта Лея - призначав особисто райхсканцлер Гітлер. Профспілка займалася не лише організацією змагання між робітниками за звання «зразкове націонал-соціалістичне підприємство» та за «перехідні золоті прапори» (згадаймо соцзмагання в CCСР), які щороку на 1 травня вручав переможцям сам Гітлер, а й дбала про нормальні умови для праці і відпочинку для робочого люду.
Хоч у рамках боротьби з інфляцією зарплати в Німеччині з 1933 року було заморожено, як і ціни на основні товари, проте урядовим рішенням з ініціативи DAF вже з грудня 1933 року зарплати, менші 183 марок, було звільнено від оподаткування (середня зарплата тоді становила 170 марок). Отож де-факто платню більшости німців було підвищено.
На початку 1934 року Лей їхав через голландську провінцію Лімбурр і там побачив охайні заводські приміщення, які потопали в морі зелені. Це йому так сподобалося, що він захотів запровадити таке саме і в німецькій промисловості. Так постала програма DAF «Краса праці», складовими якої стали естетизація процесу праці та культурна освіта трудящих. Важелі впливу на підприємців було знайдено, тож ті переоснащували заводські корпуси, ставили квіти в цехах, розширювали площу вікон, будували заводські їдальні, що до того було великою рідкістю, навіть відкривали басейни та спортмайданчики. У результаті впровадження програми «Краса праці» вже в 1935 р. було поліпшено умови праці на 12 тисячах підприємств.
Далі німці проводили соціальні акції «Гарне освітлення робочих місць - гарна праця», «Чисті люди на чистому підприємстві», «Чисте повітря на робочому місці», «Гаряча їжа на підприємстві». Дрібниці? Але німецькі робітники так не вважали. DAF за рахунок власних накопичених коштів отримав можливість матеріяльно підтримувати членів своєї профспілки у разі хвороби, втрати робочого місця чи травми на виробництві. Він фінансував також програми з профілактики захворювань на підприємствах, з охорони материнства і дитинства. До речі, всіх вразила гітлерівська програма збільшення народжуваности. Сім’ям із дітьми надавали безвідсоткові кредити, якщо мати йшла з роботи. Після народження кожної дитини списували 25% боргу, а податки зменшували на 15%. Якщо жінка мала більше 6 дітей, то взагалі не платила ніяких податків. Материнство оцінювалося як героїзм, а багатодітним вручали «Хрест материнства»: за 4-5 дітей - бронзовий, за 6-7 - срібний, а за більшу кількість -  золотий.
Ще одним дуже показовим напрямом діяльности DAF стала організація відпусток робітників. Річ у тому, що до приходу нацистів до влади в Німеччині такої проблеми фактично не існувало: на початку 1933-го мінімальна відпустка робітника (без свят і вихідних) становила лише три дні. Наприкінці того ж року її вже було збільшено до шести днів (для молоді - до семи).
Здавалося б, різниця незначна, але вона невдовзі стала відчутною у зв’язку з тим, що питаннями організації відпочинку робітників зайнялася створена в рамках DAF організація зі своєрідною назвою «Сила через радість» (КdF), яка відкрила трудовому люду доступ до всіх тих культурних благ, які до того мала у своєму розпорядженні буржуазія. Отож квитки на класичні концерти й у театри для робітників дотувала багата профспілка.
Ще одним показовим успіхом нацистської Німеччини став розвиток туризму, який до того був заняттям для заможних. 1934 року туристичні тури під гаслом «Німецький робітник мандрує» були організовані для 2 млн. осіб, 1935-го - 4 млн., 1936-го - 6 млн., 1937-го - 9 млн. Саме тоді з‘явилися десятки турпоїздів, які на вихідні дні за цілком доступними цінами вивозили трудовий люд у гори, ліси чи в історичні центри країни; автобусні екскурсії (часом усім трудовим колективом); морські круїзи. із цією ж метою було споруджено п’ять кораблів, які ходили Атлантикою, Балтикою, Середземним морем. DAF організовував для робітників круїзи в дружні країни: до іспанії, італії, Греції, на норвезькі фіорди та Азорські острови, Середземним морем.
Так само вперше в нацистській Німеччині з’явилася широка мережа спортивних баз і будинків відпочинку для робітників (включно із гірськолижними базами) у Баварії, Тиролі, Гарці.
Хоча середня зарплата у Німеччині тоді становила 170 марок, і це було значно менше, ніж у Великобританії та Франції, але завдяки раціональній системі соціальних преференцій Німеччина другої половини 30-х років мала найвищий середній рівень життя у тодішній Европі, у той час як у СССР він був одним із найнижчих.
Початок Другої світової війни не став для німців початком погіршення для них у соціальній сфері. Нацистська влада не піддавала своє населення зайвим перевантаженням, тож на першому етапі вплив війни на соціальне становище німців був фактично непомітним. Такого «ощадливого» ставлення до підданих Гітлер не скасував навіть у критичні для Німеччини часи. Навіть у демократичній Англії мобілізація людей і ресурсів була радикальнішою, ніж у Третьому райху.
Хоч Німеччину та СССР об’єднувала одна спільна риса - одержавлення суспільства, тобто тоталітарний лад, німці, на відміну від народів СССР з його примарами соціалізму та химерою світової революції, дістали реальні блага навзамін політичних та духовних свобод. А в СССР із 30-х років ледь не до 70-х під гаслами соціалістичної держави проіснувала, мабуть, одна з найбільш антисоціальних держав XX ст. Навіть у 1945 році в нацистській Німеччині не могли уявити собі щось подібне до указу Президії Верховної Ради СССР від 26 червня 1940 року «Про перехід на 8-годинний робочий день, на 7-денний робочий тиждень і про заборону самовільного залишання робітниками і службовцями підприємств та установ», за яким забороняли перехід з підприємства на підприємство за власним бажанням, а запізнення на роботу на 20 хв тягнуло за собою кримінальну відповідальність (зазвичай 5 років ГУЛАГу)
Тому ностальгійні зітхання за СССР як соціальним надбанням трудових мас виглядають дивними. Адже совєтська імперія і в свої найкращі часи - в 70-ті роки - навіть не наближалася до соціальних стандартів нацистської Німеччини 30-х років, а натомість виморила голодоморами і масовими репресіями десятки мільйонів своїх громадян. А соціальна політика нацистської Німеччини заклала стандарти соціальних програм, які згодом запозичили інші країни Західної Европи й успішно виконували їх протягом 50-70-х років XX ст.

Еще одна историческая заметка - про украинских националистов из УСС ("Украинских сичевых стрельцов").

http://galychyna.if.ua/publication/human/odin-iz-presovoji-kvatiri/

26 червня 2014 року.Один із «Пресової кватири»



На главной странице - рассказ про одного из фашистских оккупантов, нашедшего свой конец в Новороссии.

http://galychyna.if.ua/publication/society/za-kodeksom-patriota-i-rozvidnika/

28 червня 2014 року.За кодексом патріота і розвідника

Рясно, як ніколи, достигли вишні біля будинку, де живе мати командира розвідувальної роти штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади ОК «Північ» капітана Степана Воробця. Налились повні ягоди темного рубінового кольору, як та кров, що пролив офіцер на донецьку землю. Загинув Степан, потрапивши в засідку, ...

Особенно порадовал один пассаж в конце статьи:

"Вже стоячи над могилою сина до всіх присутніх звернулась мама Степана Галина Степанівна:

- Шановна громадо, завдяки всім вам я назбирала кошти, щоб купити бронежилет та каску, які захистили б мого сина в бою, завдяки вашій допомозі було куплено спеціальні прилади, що могли захистити мого сина, - сказала вона. - Та я не встигла передати все це йому."

"Уже стоя над могилой сына ко всем присутствующим обратилась мама Степана Галина Степановна. «Уважаемая общественность, благодаря всем вам я собрала средства, чтобы купить бронежилет и каску, которые защитили бы моего сына в бою, благодаря вашей помощи было куплено специальные приборы, которые могли защитить моего сына, - сказала она. - Но я не успела передать все это ему." (перевод).

Аж слезу прошибает.

Кстати, во многих городах Западной Украины родители призывников митингуют у военкоматов - не пускают детей на бойню.

история, идеология, война, Западная Украина, фальсификация, СМИ, журналистика, русский язык, ложь, Украина, пропаганда

Previous post Next post
Up