Литературные чтения до полного опьянения
Вчера проводили первую интернет-конференцию. В роли подопытного кролика - украинский писатель Юрко Покальчук. Накануне прочитала его «Озерний вітер» - просто и красиво о любви о природе, о язычниках и их богах. Глотается за один вечер.
Конечно, не обошлось без технических приколов, но в целом все вышло - за что отдельная благодарность части нашего коллектива и друзьям редакции.
Вспотевший Покальчук встал из-за компьютера через полтора часа, как писали в детских совковых книжках, усталый, но довольный.
Позже мне сообщат, что выйдя из редакции, он сказал, что у нас было круто. Приятно, конечно. Впрочем, принимать гостей у меня получалось всегда. Тут дело даже не в том, что я хороший организатор (посредственный на самом деле), просто рядом всегда оказываются единомышленники, создающие нужную атмосферу.
После интернет-ристалища пили в редакции «Арарат». Покальчук подписал мне три книжки. За столом ему позвонили из издательства и сказали, что издадут вторую часть «Озерного вітру» - осталось только написать. Забавный мужик, конечно. Вроде бы и с понтами, но тщательно замаскированными.
Рассказывал как ездил с Генрихом Боровиком в Никарагуа, как учит жизни Любка Дереша и как уважает Тараса Прохаська. Об Андруховиче же говорит холодновато. Мол, общался с ним близко, когда у того не было столько «пихи».
Глядя на него, я еще раз убедилась в том, что литература - это не зов души, а работа, сродни моей. Иногда она тебе нравится, иногда ты ее делаешь, потому что надо…
Писатели жалуются на не прибыльность своей работы, но ни о ком из них потомки не скажут: «Он жил в нищете». Тем не менее говорить о «жалюгидных гонорарах» не стесняется никто, при этом, проводя большую часть времени в Европе.
Чтобы стать писателем, наверное, нужно однажды так решить… И не пожалеть полгода (!) жизни на написание первого опуса, который, в отличии от нашей журналисткой литературы на день, имеет шансы быть заточенным в переплет…
И все же есть в этом Покальчуке что-то неуловимо советское, выдающее в нем критика советских времен, даже несмотря на все его эротические сцены в рассказах. Ему не хватает эпатажности, искрометности, раскомплексованности, импровизации если хотите. Которая выделяла бы Маэстро среди серости и банальностей. Тем не менее, он остается веселым и задорным дядькой с удовольствием приехавшим в Донбасс, чтобы почитать свои стихи и попить коньяка с луганскими поэтами и журналистами. Кроме всего прочего, Покальчук увлекается житием колоний для несовершеннолетних - он снял о малолетних преступниках фильм, некоторые пишут для него истории своей жизни…
Вот вам еще одна особенность писательского мировоззрения - читать чужие жизни, как книги, не боясь, что они заменят свою собственную. Покальчуку это не грозит - «инженер человеческих душ» был трижды женат :)
Юрій Покальчук: "Достоєвський - епілептік і патологічний гравець в карти, Маяковський - сіфілитик, Єсєнін - алкоголік, чому і повісився. Марина Цвєтаєва - лесбіянка і теж повісилася"
Юрій:
- Чи може стати “Озерний Вітер” українською еротичною трилогією на кшталт “Володаря каблучок”?
- Я давно планую написати продовження "Озерного вітру", не знаю, чи це буде трилогія, але друга частина має називатись "Син вітру". Герой - син головного героя повісті "Озерний вітер".
Костянтин:
- Доброго дня пане Юрій!
Ви приймаєте участь майже у всіх літературних заходах на теренах України. Це ви по натурі тусовщік, чи то від вас вимагають видавці тусуватись?
- І одне і друге, якщо тусовка цікава, то я на неї їду, або якщо наполягає видавець, але це не стосується всіх тусовок. В Гуляй-поле на Махновський фестиваль я поїду.
Дмитро:
- Вітаю! Хочу запитати, що вас привело на схід? Здається, ваш колега пан Андрухович відмовляється їздити по східним регіонам, мотивуючи це тим, що це не Україна...
- Я так не вважаю. Для мене вся Україна - це Україна. І я вважаю своїм обов’язком відвідувати і її східні регіони.
Таня:
- Питання як до автора Кама Сутри. Яка улюблена поза у українців?
- Українці, як і всі люди, починають з ординарної шлюбної, а далі вже - як Бог дасть. Думаю, що ми не гірші за інших. У нас все є.
Сергій:
- Доброго Дня! Скажіть, будь ласка, коли українські книжки можуть створити конкуренцію російській літературній попсі? Або коли з’явиться українська попса такого кшталту, аби вона могла витурити різних Марініних?
- Українська література має бути насамперед цікавою для всіх, щоби могла завойовувати читачів незалежно від того, якою мовою вони розмовляють вдома. Час на попсу прийде. Вона, в принципі, є і зараз. Просто Данцова і Марініна розкручені видавцями та мас-медіа, а інші видавництва ще недостатньо дбають про створення своїх "літературних зірок".
Віктор:
- А чи ви розчаровані ідеями Майдану?
- Я розчарований загальною політичною ситуацією в Україні, і оскільки боротьба стосується зараз переважно грошей та маєтків, а не ідей, то вона мене просто не цікавить.
Ніна:
- Читала Ваші “Заборонені ігри” та “Озерний вітер” - скрізь тема едіпова комплекса. Чим вас приваблює така тема?
- В "Заборонених іграх" та "Озерному вітрі" едіпового комплексу немає. Нагадаю, що Едіп, не знаючи хто вона, пошлюбив власну матір. Любовна історія учня і вчительки в "Заборонених іграх" абсолютно правдива. Мене захоплювала навіть не стільки ідея закоханого підлітка, скільки самопосвятної лобові жінки до нього. Врешті, вони потім одружилися.
В "Озерному вітрі" - взагалі історія кохання. Ніякого Едіпа тут немає.
Тетяна:
- А ви б змогли вийти на літературну тусовку голим?
- Залежно на яку тусовку і якій гонорар, а потім я не вважаю, що я настільки привабливий голий для всього загалу. От якщо для приватної розмови тут вже можна і подумати.
Дмитро:
- Кого з колег читаєте? З ким дружите?
- Сергій Жадан, Любко Дереш, Тарас Прохасько, Ірена Карпа, Юрій Андрухович, Андрій Курков, Ігор Римарук, Василь Герасимюк, Марія Матіос, Ірен Роздобудько та ін.
Євген:
- Як привчити луганського читача до української книги?
- Треба пропагувати цікаві українські книжки через мас-медіа, пресу і телебачення, запрошувати авторів на живі зустрічі. Не треба робити нічого штучного, але започаткувати який-небудь літературний фестиваль, або обласний книжковий ярмарок, і запрошувати на нього гостей з різних кутків України. Таке вже є і в Запоріжжі, і в Луцьку, вже не кажучи про Київ і Львів. І все з’явиться саме собою. Харків вже привчився до української книжки і регулярно влаштовує у себе літературні тусовки. Вперед, Луганськ!
Ольга:
- Хотели бы вы, чтобы какой-то из ваших рассказов стал основой сценария для художественного фильма? И кому бы из режисеров вы доверили его снять?
- Екранізувати можна було б "Озерний вітер", "Заборонені ігри", "Шаблю і стрілу", "Зараз і завжди" і багато іншого. Але я не міг би довірити будь-кому екранізацію свого твору. Це міг би бути Роман Балаян або Кіра Муратова, або хтось з режисерів того ж рівня.
Денис:
- Можно выжить на гонорары отечественных издательств?
- Неможливо. Гонорари жалюгідні. Треба десь працювати, та й у світі мало письменників живуть на гонорари за художні твори.
Кіра:
- А вы женаты?
- Так, і не раз! Моїй доньці Оксані - 21 рік.
Кира
- Как вы думаете - платоническая любовь бывает?
- Буває. Але або в дитинстві, або дуже в старшому віці. Винятки теж є. Але рідкісні.
Яна
- Яка легенда спонукала написати вас «Озерний вітер”. І як ви ставитися до язичництва взагалі? В цілому твір дуже спободався, дивовижний світ - дуже красиво і ніжно. Дякую!
- "Лісова пісня" Лесі Українки, "Синій птах" Метерлінка і ще те, що я виріс на Волині і не раз бував на озері Світязь, тоді ще зовсім незайманим.
А взагалі, я дуже люблю всяку міфологію і особливо нашу. І мені цікаво дошукуватися, що ж стоїть за ідеєю того чи іншого поганського культу.
Володя
- Продажа книг обеспечивает вас финансово?
- Книжки продає видавництво, я отримую невеликий гонорар і дуже маленький процент від продажу.
Олег
- Вітаю гречно!
Чув що Ви брали участь у проекті Юрко "Вогні Великого Міста". Чув про проект, чув про те, що тексти переклав з оригіналів Юрко Покальчук, який і виконує перекладені та власні поетичні тексти. Але не чув і не читав Ваших віршів. Чи можна улюблений рядок?
- Гурт "Вогні великого міста" організував я. Наразі вийшло три диски, працюємо над четвертим.
"Вони кажуть, що я божевільний, а ти лиш посвист батога Божого, а я, обїймаючи тебе зі спини, почуваю твою беззахистність увісні, і ти притискаєш мою руку щосили, як якір, аби не втонути, і я засинаю поруч, як втомлений вихор при заході сонця..."
Настя:
- Всегда было интересно, вы героев своих придумываете или пишите с натуры?
- Я завжди беру з життя якусь подію чи факт, потім його осмислюю і вже пишу своє. Я нічого не вигадую, але голий факт - це журналістика, а я пишу художні твори.
Откинувшийся:
- Вы приехали в Луганск, чтобы написать продолжение книги о хулиганах - только тепер они будут срывать шапки и гребешки? И не хотите ли снять фильм про нашу колонию или зону?
- Я приїхав у Луганськ, щоби просто побачити нормальних луганських пацанів і дівчат і покрутитись у луганській тусовці. Я поїду зараз у Маріуполь, у підліткову колонію, бо там є відділення підлітків, які сидять по другому разу. Один з них написав для мене вже двадцять сторінок свого життя між двома відсидками. Можливо, я буду робити другу серію фільму про цих малоліток і цей матеріал мені знадобиться. Для творів матеріалу в мене є досить і з Прилуцької колонії, якою я опікуюсть вже сімнадцять років. А до Перевальської колонії я ще доберусь!
Тетя Катя:
- Есть в Донецке такой регионал Левченко - так он считает, что украинская литература - это сплошная депрессия: Леся Українка - старая дева, Шевченко - зануда. Я с ним не согласна, конечно, но все же трагические нотки в литературе нашей часто звучат... Не пора ли писать что-то светлое и веселое - какой-то стеб и приключения?
- Достоєвський - епілептік і патологічний гравець в карти, Маяковський - сіфілитик, Єсєнін - алкоголік, чому і повісився. Марина Цвєтаєва - лесбіянка і теж повісилася. Ну як вам "сплошная депрессия"? Я такого вам нарахую про всю "русскую литературу". А Леся Українка написала "Без надії сподіваюсь" не так і погано, а Шевченко написав "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте". Так що передайте привіт Вашому Левченку, нехай передивиться, про що писала російська література і почитає трішки сучасної української - веселої, прикольної, безшабашної.
Денис:
- Однажды вас сравнили с Теодором Драйзером. Вы согласны?
- Може тому, що він написав "Американську трагедію", а я - "Заборонені ігри"? А взагалі, я не комуніст, і не єврей, хоч і серед євреїв у мене багато друзів. Але Драйзер - непоганий письменник. :)
Откинувшийся:
- Как вы думаете, детям в колониях надо рассказывать про безопасный секс и про секс вообще?
- Вони вам таке розкажуть, що "мама, не горюй"! Читайте книжку "Хулігани", там про це є.
Инна:
- А как вы относитесь к геям?
- Хай собі живуть. Але не видрючуються на публіку. Я краще ставлюсь до геїв, ніж до гламурних "мальчиків", які вульгарно крутять попами на екранах наших телевізорів. Живуть собі Елтон Джон, Борис Моїсеєв та інші. З ким, хто і як - то інша справа. Аби людям не заважали!
Света:
- Добрий день, Юрко! Хочу спитати, чи збуджуєтесь ви, коли пишете еротичні сцени?
- Хемінгуей колись написав у книжці "Смерть пополудні", що ерекція допомогає йому у творчому збудженні теж. Зі мною теж таке буває, але не завжди.
Інна:
- Опишіть, будь ласка, жінку вашої мрії.
- Їх було стільки, що всіх описати важко, але у жінки має бути одночасово і сила і слабкість. Чоловік, умовно кажучи, повинен її захищати, а вона - творити йому затишок з елементами материнської опіки. Треба шукати...
Патріот:
- Чи можливе, на ваш погляд, визнання воїнів УПА на Сході. Я маю на увазі не примирення з пільгами та прощення, а порозуміння тих ідей, за які боролись ці люди?
- На мою думку, приклад Іспанії, в якій поставлено величезний пам’ятник і франкістам і республіканцям з надписами "Усім тим, хто загинув за Іспанію", - це єдиний правильний вихід із штучно створеної з обох боків конфронтації, люди боролись за ідею, яка для них в той момент була святою і ототожнювалась з патріотизмом, захистом своєї Батьківщини. Всі ветерани війни гідні пошани.
Патріот:
- На ваш погляд, з ким на цих виборах будуть майстри культури. І як ви взагалі ставитися до участі музикантів та письменників у політичних турах. Чи будете особисто ви когось підтримувати?
- Я ставлюсь негативно до участі в політичних іграх з обох сторін людей мистецтва. Можна мати свої особисті погляди чи симпатії, але публічне проголошення їх, особливо в нинішній час, на мою думку, безглуздо.
Alex:
- Как Вы относитесь к Андруховичу и к Оксане Забушко? Общаетесь ли? И каково влияние творческой писательской интеллигенции на духовную жизнь общества?
- І до Андруховича, і до Оксани я ставлюсь добре. Це - мої приятелі. Останній час спілкуємось мало, бо вони весь час за кордоном, а мені за кордоном набридло.
Залежно від того, чи "общєство" хоче лише "тєлєвізора і зрєліщ", чи все ж таки прагне хоч частково про щось думати. Дуже багато залежить від телебачення, яке сьогодні, пожираючи основний час дозвілля українського громадянина, пропонує йому переважно попсу і псевдокульутрну макулатуру, уникаючи справжньої пропаганди високої літератури, кіно та театру. Ті, хто шукають, ті знаходять. І в книгарнях все ж таки і досі є чимало людей. Як сказав Вознесенський про Висоцького: "...какое время на дворе, таков Мессия".
Дмитро:
- Відомо, що ви живете, умовно кажучи, на три міста: Львів, Київ та Париж. Де затримуєтесь частіше? Вам так зручніше з точки зору праці, чи є ще якісь причини, що вплинули на те, що ви живете саме в цих місцях? Чи не бажаєте ви придбати нерухомість у Луганську?
- В Києві живу я. В Парижі живе моя дружина. У Львові я працюю з музичним гуртом "Вогні великого міста" вже 10 років. Затримуюсь скрізь залежно від часу та обставин.
Про нерухомість в Луганську ще не подумав, але ідея цікава.
Olena:
- Уважаемый Юрий, на Луганщине родились и сформировались как мыслители Василь Голобородько, Микола Руденко, Иван Свитличный. Скажите, почему Вы и многие киевляне не знают Луганщину, как украинскую землю?
- Я особисто тому і приїхав сюди, що вважаю Луганщину такою ж Україною, як і Київщину. А то, що пропаганда антисхідняцька на заході України і антизахідняцька на сході України, досі робить багато шкоди - це сумна правда. І завдання всіх, хто це розуміє, ліквідувати цю суперечність.
Olena:
- Уважаемый Юрий, кого Вы считаете самыми выдающимися украинскими писателями, не считая присутствующих в этот момент у компьютера?
- Я вважаю, що письменник не має права оцінювати своїх колег по письменницькому цеху - це справа критиків. Про своїх друзів-письменників я вже сказав раніше.
Olena:
Уважаемый Юрий, Вы активно выступаете против суржика. А что делать жителям Донбасса, тем, кто здесь родился, с детства говорит на суржике, и вокруг слышит только суржик? И не является ли "суржиком" язык Галичины, в котором так много полонизмов и чешских слов?
- Одна справа - розмовна мова, і коли людина говорить, як може, а інша справа - література, красне письменство. Освічена людина повинна навчитись добре говорити і російською, і українською мовами, живучи в Україні. Але я ніколи не буду робити зауваження селянинові чи шахтарю, який говорить суржиком, бо так йому "па жізні" виходить.
