про неї

[oryna]

Вона поверталась зі школи
в огидній коричневій формі
вчуваючи перевтому
нестерпную з ніг валючу
Підходила до дивана
жбурляла на діл дипломата
і падала навзнак на спину
на ложе широке дивана
Вона відчувала незмогу
відкрити бездонні очі
підняти свинцеві повіки
впустити в безодню світло
і навіть поворухнутись
не сміло натомлене тіло
Вона відчувала як в боки
самі розводяться руки
самі розводяться ноги
протягнуті геть на струнко
Вона лежала мов зірка
без жодних чуттів тілесних
і паралізоване тіло
не слухало свого мозку
Вона кудись проникала
провалювалась чи злітала
достоту того не знала
Лиш скронями відчувала
що мусить відкрити очі

Що мỳсить відкрити очі
бо станеться щось непоправне
бо страх обіймав їй душу
бо тіло було без руху
бо очі не слухали мозку
і довго не відкривались

І так було знову вдруге
диван розпростерте тіло
в огидній коричневій формі
провалювалось чи летіло
й потреба відкрити очі
Нестерпна така потреба
відкрити ті кляті очі
підняти свинцеві повіки

І знов інший день і простір
і знову зірки її звали
і втретє собі клялася
що більше себе ніколи
не пустить до того стану
до того знеболення й світу у себе вже невпускання

Хотіла того позбутись
боялась того набути
і з силою неземною
таки відкривала очі
титановим надзусиллям
зривала важкенні повіки

О! Гуру моя медитацій
чому ж Ти для них не вчитель
для тих що до космосу прагнуть
що мучать себе роками
щоб душі від тіл відділити
щоб з зорями понад хмари
у інші світи літати

Ти ж вперто відмовила зорям
Ти впевнено їх відігнала
вони Тебе кликали тричі
у Всесвіту зоряне коло
І більш вже не прийдуть ніколи