Як то було: зима 2014 року
Зима напевно назавжди буде нести шлейф подій двухрічної давнини.
Другий раз я опинилась там, коли запалала вулиця Грушевського
Моя пам`ять мене береже, бо не пам'ятаю як я тоді ходила на роботу, як витримувала розмови про п'яниць на Майдані чи ще щось...
З Донбасу на Майдан було їхати доволі небезпечно. Таксисти завжди балакучі і намагаються випитати: "Наверно на киевский поезд?", ""На Майдан едешь?" - здебільшого тактисти не найкращій люд, тому сидиш мовчки та намагаешься відхреститись від усіх підозр.
Потяг. В такий час люди не надто говірливі.
А коли вже попадаєш на Майдан, можна розслабитись, ні за що не хвилюватись.
Йдеш до КМДА, знайомих приміщень через пункт пропустку, де хлопці у повній амуніції (військові бушлати, балаклави і інш.) доведуть радо будь куди, дізнавшись що ти волонтер.
В цей же день оформлюєш собі перепустку, й тебе записують у список всіх волонтерів (порядок має бути у всьому).
На кухні спочатку тобі запропонують поснідати, а вже потім берешся за будь-яку роботу, яка на тебе дивиться.
Вранці всі хто живе в КМДА і на всіх палатках і барикадах приходять поїсти.
Хтось приносить дві військові велики фляги з борщем.
Хтось привозить у кострюлях якусь другу страву - домашні кастрюлі - людина всю ніч готувала.
У пластикових баклажках привозять м'ясний бульйон, а саме м'ясо окремо - все ще гаряче, та приємно пахне.
Волонтери домовляються як довездти дрова на Майдан з під Києва...
Коли Грушевська запалала люди понесли їжу, багато їжї - як перші-другі страви, так й варені яйця, овочі; бізнесмени коробками масло, сири, ковбаси та різні паштети.
Хлопці з Грушевського радо розбирали молоко, бо вже знали, що воно добре виводить всю гарь, яку вдихаєш с повітря.
Дівчата приходять і з гордістю розповідають, як вони вже третій день проходять на самий край - чоловічу барикаду на Грушевському - перевдягнувшись в чоловіче. Але потім їх розпізнали і туди не пускали.
Вже багато знайомих, всі цікавляться один одним, вільно спілкуються і радо обговорюють з однодумцями як то воно буде далі...
Хтось приходить на нічну зміну (хлопці приходять поїсти і погрітись з Грушевського і барикад), потім ти їх бачиш вранці і встигаєш хіба що привітатись.
Ввечорі пройдешся по Майдану, пороздивляєшся, послухаєш хто-що говорить на сцені.
Потім нові знайомі кияни тобі спочатку розповістять як можна сховатись при можливому розгоні Майдану, куди треба бігти у центральних житлових кварталах (бо той розгін наприкінці листопада вони надовго запам'ятали), а вже потім запропонують чаю. Але проведений день з їжею дається взнаки)))) і нічого не хочеться.
Киця ходить біля мене, споглядаючи як я займаю її канапу.
Вранці мене підвозять на машині, до першої барикади: всі на роботу))))
І все повторюється: багато старих знайомих, багато нових, журналісти, вчителі, іноземці, дослідники....Вся Україна: Донбас, Львів, Крим, Миколаїв....
спогади, спогади 1, спогади 2
Другий раз я опинилась там, коли запалала вулиця Грушевського
Моя пам`ять мене береже, бо не пам'ятаю як я тоді ходила на роботу, як витримувала розмови про п'яниць на Майдані чи ще щось...
З Донбасу на Майдан було їхати доволі небезпечно. Таксисти завжди балакучі і намагаються випитати: "Наверно на киевский поезд?", ""На Майдан едешь?" - здебільшого тактисти не найкращій люд, тому сидиш мовчки та намагаешься відхреститись від усіх підозр.
Потяг. В такий час люди не надто говірливі.
А коли вже попадаєш на Майдан, можна розслабитись, ні за що не хвилюватись.
Йдеш до КМДА, знайомих приміщень через пункт пропустку, де хлопці у повній амуніції (військові бушлати, балаклави і інш.) доведуть радо будь куди, дізнавшись що ти волонтер.
В цей же день оформлюєш собі перепустку, й тебе записують у список всіх волонтерів (порядок має бути у всьому).
На кухні спочатку тобі запропонують поснідати, а вже потім берешся за будь-яку роботу, яка на тебе дивиться.
Вранці всі хто живе в КМДА і на всіх палатках і барикадах приходять поїсти.
Хтось приносить дві військові велики фляги з борщем.
Хтось привозить у кострюлях якусь другу страву - домашні кастрюлі - людина всю ніч готувала.
У пластикових баклажках привозять м'ясний бульйон, а саме м'ясо окремо - все ще гаряче, та приємно пахне.
Волонтери домовляються як довездти дрова на Майдан з під Києва...
Коли Грушевська запалала люди понесли їжу, багато їжї - як перші-другі страви, так й варені яйця, овочі; бізнесмени коробками масло, сири, ковбаси та різні паштети.
Хлопці з Грушевського радо розбирали молоко, бо вже знали, що воно добре виводить всю гарь, яку вдихаєш с повітря.
Дівчата приходять і з гордістю розповідають, як вони вже третій день проходять на самий край - чоловічу барикаду на Грушевському - перевдягнувшись в чоловіче. Але потім їх розпізнали і туди не пускали.
Вже багато знайомих, всі цікавляться один одним, вільно спілкуються і радо обговорюють з однодумцями як то воно буде далі...
Хтось приходить на нічну зміну (хлопці приходять поїсти і погрітись з Грушевського і барикад), потім ти їх бачиш вранці і встигаєш хіба що привітатись.
Ввечорі пройдешся по Майдану, пороздивляєшся, послухаєш хто-що говорить на сцені.
Потім нові знайомі кияни тобі спочатку розповістять як можна сховатись при можливому розгоні Майдану, куди треба бігти у центральних житлових кварталах (бо той розгін наприкінці листопада вони надовго запам'ятали), а вже потім запропонують чаю. Але проведений день з їжею дається взнаки)))) і нічого не хочеться.
Киця ходить біля мене, споглядаючи як я займаю її канапу.
Вранці мене підвозять на машині, до першої барикади: всі на роботу))))
І все повторюється: багато старих знайомих, багато нових, журналісти, вчителі, іноземці, дослідники....Вся Україна: Донбас, Львів, Крим, Миколаїв....
спогади, спогади 1, спогади 2