Коли ти забув свою...
Шо з людьми, шо з книжками завжди якісь історії. Шо від одних, шо від других не знаєш чого чекати.
Певно цілого окремого посту вартує історія з книгою Джонатана Сафрана Фоера «Все ясно», чи хоча б книга Павла Загребельного до якої ввійшли романи "День для прийдешнього", " Дума про невмирущого" та ще один, назви якого не памятаю - яку прочитав на першому чи другому курсі, після чого вона помандрувала по руках моїх друзів (а там 300 чи 600 сторінок), і яка зараз розшукується.
Особливлї уваги заслуговують книжки, які дарую на якісь визначні дати (чи просто без жодних дат, але дарують), книжки, які рекомендують інші, книжки які зичиш в інших. Також цікаво - книжки які просять тебе зарекомендувати до читання.
Або мало чи не основне питання, до якого зводиться будь-яке спілкування: а шо ти зараз читаєш???
Про книжки, які мені подарували останнього разу на дн. можна теж вже розповідати історії. Прослідковувати їх маршрути. Створювати мапи, книги відгуків, збірки пригод. Є книги, які народжують інші книги...
Можна скласти цілий список подарованих тоді мені книжок, але не цього посту.
Одна з книжок має назву "Звірослов" Тані Марярчук, подарована Миколою, вже прочитана (навіть мала особливий задум, але потім я збився), тепер пішла по-руках. Нині мають повернути. Яку сьогодні повернули і яка помандрувала далі.
Від себе додам, книга франківчанки досить цікава. Останній раз я так сміявся, хіба читаючи Загребельнго "День для прийдешньго".
Але була того дня, подарована ще одна книга. Від Катрусі. Катруся вагалась котру дарувати: її чи "Таємницю" Ю. Андруховича. Насправді "Таємницю" я вже читав (я тебе обманув, Катрусе).
Отже книга, яку Катя подарувала, має назву «Мексиканські хроніки» Максима Кіндрука.
Я не планував, чесно кажучи, читати цю книгу ближчим часом. Думав, шось несерйозне. Катруся сама не читала. Шось мені впарила.
але...
Я взявся читати. Спочатку стиль мені не дуже сподобався, в тексті вживаються слова, які чимось нагадують мені Білорусову говірку: "дупця", "тупцяти"...
І шо цікаве, в тексті зрадується не про кого іншого, як про Дмитра білоруса. Бо нашого Білоруса теж звати Дмитро. Це було початком історії. Початком історіїї книги, яка заштурхала моє внутрішнє. Щось всередині.
Сюжет простий. Пацик з Рівного, герой і автор тексту, має одну мрію дитинства - поїхати до Мексики. Згодом він про це забуває. Школа і універ формують дещо по-іншому світосприйняття - в голові для мрій не місце.
Згодом Максим переїжджає до Києва. Там працює на багатьох роботах. Хоче вигрібнути троха бабла...
Одного разу їдучи в ранковому набитому до "нємагу" вагончику метрополітені він...
Він притиснений до дверей майже в пляцок сонно читає наліпки на дверях вагону метрополітену: Рємонт камп_ютеров, как саблазніть дєвешку, зарабативай на бірже...
І раптом бачить наклейку, напис на якій перевертає його свідомість:
Коли ти забув свою мрію????
Чувак з просоння аж не зрозумів де він знаходиться. Протер очі, потім ще раз. Яка ж в мене мрія????На наклейці ні телефону, ні інтернет адреси. Нічого окрім цього напису...
Минає багато-багато часу. Чувак на ім_я Максим втрапляє до Стокгольму, де навчається. В кімнаті його посиляють з ... мексиканцем. Відбувається багато ще різних подій... і....
Згодом вже на 90 сторінці нині читаю:
"Я був у Мексиці".
В мене мурахи по тілу. Чувак здійснив свою мрію. 90 сторінка - кінець одного з розділів - він виходитьть з літака і ступає на землю мехіканського аеропорту....
Читаю книжку вже тижнів три - зазвичай лише коли їду в метро. Згадував за той час мою мрію. Мрію поїздки.... куди???? Не знаєте???
Тадж Махал. Індія. Навіть важко пояснити чого.
Якось бачив сюжет про Тадж Махал по телику в дитинстві... Потім почув пісня Вакарчука... і аж прозрів. Через кілька років - в Бучачі натрапив на підлітковий журнал "Клас!", в якому була стаття про те, як якісь журналісти туди поїхали, і як там розводять туристів.
Читаючи цей текст про мрію автора (яка хоч яка б не була божевільна - все ж здійснилась) - чітко згадав про свою.
Нині їдучі в метро (проїжджаючи станцію Лівобережну) і читаючи цю дев'яносту сторінку (а це лиш третя частина книжки) прочитуючи фразу після якої в мене мурахи по шкірі: "Я був у Мексиці". Закінчується розділ. Я закриваю книжку і дивлюсь на двері вагончика метрополітену: как саблазніть любую дєвушку, скорая помащь вашему камп_ютеру... і ...
там над розсувними дверима реклама-агітка тур оператора з фотками:
Оператора цієї тур-фірми. На знимках були зображення Ейфелевої вежі, Пізанської башти, Статуї Свободи ну звичайно ж ЦЯ.
Певно цілого окремого посту вартує історія з книгою Джонатана Сафрана Фоера «Все ясно», чи хоча б книга Павла Загребельного до якої ввійшли романи "День для прийдешнього", " Дума про невмирущого" та ще один, назви якого не памятаю - яку прочитав на першому чи другому курсі, після чого вона помандрувала по руках моїх друзів (а там 300 чи 600 сторінок), і яка зараз розшукується.
Особливлї уваги заслуговують книжки, які дарую на якісь визначні дати (чи просто без жодних дат, але дарують), книжки, які рекомендують інші, книжки які зичиш в інших. Також цікаво - книжки які просять тебе зарекомендувати до читання.
Або мало чи не основне питання, до якого зводиться будь-яке спілкування: а шо ти зараз читаєш???
Про книжки, які мені подарували останнього разу на дн. можна теж вже розповідати історії. Прослідковувати їх маршрути. Створювати мапи, книги відгуків, збірки пригод. Є книги, які народжують інші книги...
Можна скласти цілий список подарованих тоді мені книжок, але не цього посту.
Одна з книжок має назву "Звірослов" Тані Марярчук, подарована Миколою, вже прочитана (навіть мала особливий задум, але потім я збився), тепер пішла по-руках. Нині мають повернути. Яку сьогодні повернули і яка помандрувала далі.
Від себе додам, книга франківчанки досить цікава. Останній раз я так сміявся, хіба читаючи Загребельнго "День для прийдешньго".
Але була того дня, подарована ще одна книга. Від Катрусі. Катруся вагалась котру дарувати: її чи "Таємницю" Ю. Андруховича. Насправді "Таємницю" я вже читав (я тебе обманув, Катрусе).
Отже книга, яку Катя подарувала, має назву «Мексиканські хроніки» Максима Кіндрука.
Я не планував, чесно кажучи, читати цю книгу ближчим часом. Думав, шось несерйозне. Катруся сама не читала. Шось мені впарила.
але...
Я взявся читати. Спочатку стиль мені не дуже сподобався, в тексті вживаються слова, які чимось нагадують мені Білорусову говірку: "дупця", "тупцяти"...
І шо цікаве, в тексті зрадується не про кого іншого, як про Дмитра білоруса. Бо нашого Білоруса теж звати Дмитро. Це було початком історії. Початком історіїї книги, яка заштурхала моє внутрішнє. Щось всередині.
Сюжет простий. Пацик з Рівного, герой і автор тексту, має одну мрію дитинства - поїхати до Мексики. Згодом він про це забуває. Школа і універ формують дещо по-іншому світосприйняття - в голові для мрій не місце.
Згодом Максим переїжджає до Києва. Там працює на багатьох роботах. Хоче вигрібнути троха бабла...
Одного разу їдучи в ранковому набитому до "нємагу" вагончику метрополітені він...
Він притиснений до дверей майже в пляцок сонно читає наліпки на дверях вагону метрополітену: Рємонт камп_ютеров, как саблазніть дєвешку, зарабативай на бірже...
І раптом бачить наклейку, напис на якій перевертає його свідомість:
Коли ти забув свою мрію????
Чувак з просоння аж не зрозумів де він знаходиться. Протер очі, потім ще раз. Яка ж в мене мрія????На наклейці ні телефону, ні інтернет адреси. Нічого окрім цього напису...
Минає багато-багато часу. Чувак на ім_я Максим втрапляє до Стокгольму, де навчається. В кімнаті його посиляють з ... мексиканцем. Відбувається багато ще різних подій... і....
Згодом вже на 90 сторінці нині читаю:
"Я був у Мексиці".
В мене мурахи по тілу. Чувак здійснив свою мрію. 90 сторінка - кінець одного з розділів - він виходитьть з літака і ступає на землю мехіканського аеропорту....
Читаю книжку вже тижнів три - зазвичай лише коли їду в метро. Згадував за той час мою мрію. Мрію поїздки.... куди???? Не знаєте???
Тадж Махал. Індія. Навіть важко пояснити чого.
Якось бачив сюжет про Тадж Махал по телику в дитинстві... Потім почув пісня Вакарчука... і аж прозрів. Через кілька років - в Бучачі натрапив на підлітковий журнал "Клас!", в якому була стаття про те, як якісь журналісти туди поїхали, і як там розводять туристів.
Читаючи цей текст про мрію автора (яка хоч яка б не була божевільна - все ж здійснилась) - чітко згадав про свою.
Нині їдучі в метро (проїжджаючи станцію Лівобережну) і читаючи цю дев'яносту сторінку (а це лиш третя частина книжки) прочитуючи фразу після якої в мене мурахи по шкірі: "Я був у Мексиці". Закінчується розділ. Я закриваю книжку і дивлюсь на двері вагончика метрополітену: как саблазніть любую дєвушку, скорая помащь вашему камп_ютеру... і ...
там над розсувними дверима реклама-агітка тур оператора з фотками:
Оператора цієї тур-фірми. На знимках були зображення Ейфелевої вежі, Пізанської башти, Статуї Свободи ну звичайно ж ЦЯ.