Білорус у Києві. Зустрічайте.
На якісь вихідні приїжджав Дмитро. Якого відколи він повернувся з Японії не бачив. Ночували з ним в наметі - спочатку в Пуща-Водиці(з суботи на неділю), потім в центрі Києва - на Пейзажній Алеї. Вночі до нас ніхто не приходив - ні бездомні, ні цигани, навіть гопники. Підозрюю боялися))
Перед ночівлею на Пейзажці йшли Андріївським узвозом і шукали свічку, бо затемна намет важко розкладати. Близько одинадцятої вечора на узвозі побачили вогник і пішли на нього - там була єдина розкладка і пився якісь алкоголь. Горіла свічка. Прилавок обступило кілька людей.
Світло, яке світилось, вивилось від свічки, і ми хотіли попросити шматок. Були готові купити. Дівчата, які стояли коло прилавку нам свічки не продали, бо вони були такими ж прохожими як і ми, які очевидно чомусь там затримались.
Потім раптом одна скрикнула...
- я тебе звідкісь знаю!
Одинадцята вечора. Андріївський узвіз. На моє вузьке переконання в такій годині нортмальні дівчата бачать вже десяті сни.
дівчина продовжила:
- церква... на Подолі... кіноклуб!
- ага, я самий.
Ми кілька слів перекинулись, обмінялись телефонами. Дівчата розповіли, що об"їздили автостопом добрячий шмат планети. Ото приходять до тебе на кіноклуб люди, а ти не знаєш які вони дивакувато-приємні.
Коли дівчата пішли дивуючиcm, що я київський хлоп немаю де ночувати і пропонуючи свій гуртожиток, коло нас залишився чоловік, який погодився нам дати шматок свічки.
Цей чоловік виявився сторощом Андріївського узвозу.Принаймні одного з його будинків. Запропонував нам з Білорусрм шампанського. [а ми мали по металевій пляшечці пива в кульку]. Дмитро відмовився від шампанського, а я сказав, що не проти.
Чоловік, очевидно вже трохи випивши ще перд нами, зайшов у приміщення будинку, який стеріг, ми чекали на вулиці коло прилавку з його начинням - там були різні чашки, посуд, шкляні приладдя.
За кілька хвилин сторож вернувся з пляшкою шампанського і розкоркував.
Ми пили. Він багато говорив. Про своє коріння, бо виявився чи то з Азії чи то звідки, про істину віру, маючи на увазі московський патріархат. Цитував багато Біблії.
Говорив між іншим трохи дратівливо про розкольників-уніатів. Я мовчав шо я уніат. Не хотів його дразнити. Чи розчаровувати. Чоловік багато говорив, частуючи нас сушами (за іронією долі і Дмитра, який тіки, як приїхав з Японії), Білорус відкрив дві консерви з криветок привезених ще з Азії. Ми ділились також іншою їжею - я з Дмитром виставили наші запаси на вечір, пан Володимир - свої.
Коли сторож запропонував випити шампанського, я думав, що він мав на увазі залишки того, що залишилось після дівчат, але не що він піде розкорковувати нову пляшку для нас.
Десь з годину проговоривши зі сторожом ми пішли шукати місце де розбивати намет.
На прощання пан Володимир подарував нам два кусні свічки.
Нічого кращого ніж Пейзажна алея ми не придумали. В дванадцятій намет був готовий.
Я спробував випити куплене пиво. Але більше як пів пляшки випи не зміг. Ми поснули.
Зранку я заїхав додому і побіг на роботу.
Перед ночівлею на Пейзажці йшли Андріївським узвозом і шукали свічку, бо затемна намет важко розкладати. Близько одинадцятої вечора на узвозі побачили вогник і пішли на нього - там була єдина розкладка і пився якісь алкоголь. Горіла свічка. Прилавок обступило кілька людей.
Світло, яке світилось, вивилось від свічки, і ми хотіли попросити шматок. Були готові купити. Дівчата, які стояли коло прилавку нам свічки не продали, бо вони були такими ж прохожими як і ми, які очевидно чомусь там затримались.
Потім раптом одна скрикнула...
- я тебе звідкісь знаю!
Одинадцята вечора. Андріївський узвіз. На моє вузьке переконання в такій годині нортмальні дівчата бачать вже десяті сни.
дівчина продовжила:
- церква... на Подолі... кіноклуб!
- ага, я самий.
Ми кілька слів перекинулись, обмінялись телефонами. Дівчата розповіли, що об"їздили автостопом добрячий шмат планети. Ото приходять до тебе на кіноклуб люди, а ти не знаєш які вони дивакувато-приємні.
Коли дівчата пішли дивуючиcm, що я київський хлоп немаю де ночувати і пропонуючи свій гуртожиток, коло нас залишився чоловік, який погодився нам дати шматок свічки.
Цей чоловік виявився сторощом Андріївського узвозу.Принаймні одного з його будинків. Запропонував нам з Білорусрм шампанського. [а ми мали по металевій пляшечці пива в кульку]. Дмитро відмовився від шампанського, а я сказав, що не проти.
Чоловік, очевидно вже трохи випивши ще перд нами, зайшов у приміщення будинку, який стеріг, ми чекали на вулиці коло прилавку з його начинням - там були різні чашки, посуд, шкляні приладдя.
За кілька хвилин сторож вернувся з пляшкою шампанського і розкоркував.
Ми пили. Він багато говорив. Про своє коріння, бо виявився чи то з Азії чи то звідки, про істину віру, маючи на увазі московський патріархат. Цитував багато Біблії.
Говорив між іншим трохи дратівливо про розкольників-уніатів. Я мовчав шо я уніат. Не хотів його дразнити. Чи розчаровувати. Чоловік багато говорив, частуючи нас сушами (за іронією долі і Дмитра, який тіки, як приїхав з Японії), Білорус відкрив дві консерви з криветок привезених ще з Азії. Ми ділились також іншою їжею - я з Дмитром виставили наші запаси на вечір, пан Володимир - свої.
Коли сторож запропонував випити шампанського, я думав, що він мав на увазі залишки того, що залишилось після дівчат, але не що він піде розкорковувати нову пляшку для нас.
Десь з годину проговоривши зі сторожом ми пішли шукати місце де розбивати намет.
На прощання пан Володимир подарував нам два кусні свічки.
Нічого кращого ніж Пейзажна алея ми не придумали. В дванадцятій намет був готовий.
Я спробував випити куплене пиво. Але більше як пів пляшки випи не зміг. Ми поснули.
Зранку я заїхав додому і побіг на роботу.