трохи радости
Найперше хотів написати про останні тішення. Багато доброго останнім часом - осовне - робота. Вже тепер маю трохи менше часу. І Тепер чітко розумію, що таке не мати часу. Колись собі пообіцяв про роботу нічого не писати тут. То я мав на увазі за роботу в університеті. Та й бо не було що про університет особливо писати. Але про другу роботу.. тепер писатиму тут частенько.
Отже маю тепер дві роботи -тому і часу майже немає, принаймні робити ті речі, які робив до того. Тепер є за що і з ким, але нема коли.
Найбільше мене зараз тішить кіноклуб. Ті покази котрі ми останній час показуємо. Люди з показів - Сашко, Влодко, Мик (хро-хро). Та й люди котрі приходять на фільми доста прості, веселі і приємні. То і Женя (мій однокласник з Бучача) і Оля, і Дзвінка і Катя і забув як звати... і Дмитро з Франика і Людмилки брат...
Шкода, що вже Рома не приходить і той хлопець з сусіднього будинку по Малишка. Але є багато новеньких. Про четвергові кінопокази на Подолі якось потім розкажу детальніше.
Але вся ця атмосфера і заняття мене тішить.
Друге, що мені приносить радіть - це їдження до Прилук, до колонії для не повнолітніх. Наш волонтаріат - Тарас, Христина, Христина, Іринка (з дивовижнім зрізом губ (с)), і Юля (звичайно теж чудо ще те), і Надійка (ха-ха, сурйозна дівчинка), і фотограф Славко (теж стриманий мужчина). Тепер і Оля доєдналась - чудово.
Їдемо до неповнолітніх в'язнів і завтра. Разом з семінаристами з духовної семінаоії з Княжичів. Буде футбол.
Я не висплюсь, бо пишу цей нічний пост. Але ми виграємо.
Завтра приїжджає Білорус (вже нині) з яким не бачились за Миколовими підрахунками півтора року.
Від чого вже явно відходжу це так від Обнови. Щось не чую себе там. Хоча може з осені щось зміниться і я повернусь.
На кінець літа треба планувати похід в гори. На роботі (другій) обіцяли, що відпустять на тиждень.
Помалу пишеться про "Малу та Велику Сивулі". В Франику і під Києвом в Пущі вже були перші читання. Реакції читачів - що там, що тут надихають. Зокрема дописувати. На нині вже є понад тридцять сторінок.
В Франику на секонді незле закупився і полікував зуби. Останнє довго відкладав.
Маю зара потребу більше говоріння, відкриття, розкриття. Потребую духовних думань, таких розмов. Через навколо наповнююсь (нарешті) сміхом і весняними (хоч вже майже літо) чуттями в тілі. В голові. В думках.
Мене страшенно тішить новий блаженніший УГКЦ. Він - величезний заряд енергії, простоти, радости.
Зараз хочеться ходити в гості. Кожні вихідні дуже насичені тепер. Бо вони (мається на увазі лише неділя) тепер єдині є для можливих зутрічей. Для тих по-старому знаних київських забігайлівок в яких за роки вже зустрічаюся з новими людьми (дяка). За роки - бо вже скільки? Вісім? Незле, правда? І я кажу не зле.
Хоча незмінними за ці роки лишилися (незмінними маю наувазі у відкритосі для спілкування) не зважаючи за брак часу - Макс, Андруха, Мик (хро-хро). Та й Влодко вже старий пес (підморгую), нєєє?
Та й музика чудова. Недавно відкрита - dojo
І таке умиротворення аже виплескується на вас, ви ж відчуваєте?
Отже маю тепер дві роботи -тому і часу майже немає, принаймні робити ті речі, які робив до того. Тепер є за що і з ким, але нема коли.
Найбільше мене зараз тішить кіноклуб. Ті покази котрі ми останній час показуємо. Люди з показів - Сашко, Влодко, Мик (хро-хро). Та й люди котрі приходять на фільми доста прості, веселі і приємні. То і Женя (мій однокласник з Бучача) і Оля, і Дзвінка і Катя і забув як звати... і Дмитро з Франика і Людмилки брат...
Шкода, що вже Рома не приходить і той хлопець з сусіднього будинку по Малишка. Але є багато новеньких. Про четвергові кінопокази на Подолі якось потім розкажу детальніше.
Але вся ця атмосфера і заняття мене тішить.
Друге, що мені приносить радіть - це їдження до Прилук, до колонії для не повнолітніх. Наш волонтаріат - Тарас, Христина, Христина, Іринка (з дивовижнім зрізом губ (с)), і Юля (звичайно теж чудо ще те), і Надійка (ха-ха, сурйозна дівчинка), і фотограф Славко (теж стриманий мужчина). Тепер і Оля доєдналась - чудово.
Їдемо до неповнолітніх в'язнів і завтра. Разом з семінаристами з духовної семінаоії з Княжичів. Буде футбол.
Я не висплюсь, бо пишу цей нічний пост. Але ми виграємо.
Завтра приїжджає Білорус (вже нині) з яким не бачились за Миколовими підрахунками півтора року.
Від чого вже явно відходжу це так від Обнови. Щось не чую себе там. Хоча може з осені щось зміниться і я повернусь.
На кінець літа треба планувати похід в гори. На роботі (другій) обіцяли, що відпустять на тиждень.
Помалу пишеться про "Малу та Велику Сивулі". В Франику і під Києвом в Пущі вже були перші читання. Реакції читачів - що там, що тут надихають. Зокрема дописувати. На нині вже є понад тридцять сторінок.
В Франику на секонді незле закупився і полікував зуби. Останнє довго відкладав.
Маю зара потребу більше говоріння, відкриття, розкриття. Потребую духовних думань, таких розмов. Через навколо наповнююсь (нарешті) сміхом і весняними (хоч вже майже літо) чуттями в тілі. В голові. В думках.
Мене страшенно тішить новий блаженніший УГКЦ. Він - величезний заряд енергії, простоти, радости.
Зараз хочеться ходити в гості. Кожні вихідні дуже насичені тепер. Бо вони (мається на увазі лише неділя) тепер єдині є для можливих зутрічей. Для тих по-старому знаних київських забігайлівок в яких за роки вже зустрічаюся з новими людьми (дяка). За роки - бо вже скільки? Вісім? Незле, правда? І я кажу не зле.
Хоча незмінними за ці роки лишилися (незмінними маю наувазі у відкритосі для спілкування) не зважаючи за брак часу - Макс, Андруха, Мик (хро-хро). Та й Влодко вже старий пес (підморгую), нєєє?
Та й музика чудова. Недавно відкрита - dojo
І таке умиротворення аже виплескується на вас, ви ж відчуваєте?