Значить так:
1.Бібліотека була похабними 3-ма стелажами і запружена мілкими дітьми з лагєрю, які вертілися під ногами, бо більше не було де вертітися в приміщенні 3х3 метра (ну переменшую я трохи, так). В результаті відкопала я Діккенса і Манна. При чому Манн був не той, що Томас, а дуже навіть Генріх, його старший брат і я його крепко зацінила. Хотіла вкрасти книжку Кортасара. Виношувала цей план днів 5 і потім нє все-таки, бо хто ж так робить?
2.Мене вперше в житті вжалила медуза(так, я одразу подумала про епізод з "Друзів", але в мене не було якогось кращого друга під рукою,який зробив би шо полагається). І я так думаю, що в здоровенних синіх, фіолетових і рожевих медуз саме був період розмноження і вони всі ринулись в прібрєжні води, бо деякий час взагалі розвернутись не було де. Ще медузи-отлічні тактики в плані окруженія жертви, де я - теплокровна жертва.
3.Євпаторія-нудніша нудного. Годна лише для галочки. Зато я купила чайок і ше все скрасила подія на останній годині перебування. Значить я зайшла в книжковий. Хороший книжковий в плані асортименту класики і цін і ще одного: там саме був розпродаж по 23 грн альбомів з репродукціями. Не аби-яких крутих(від Комсомольскої правди), але достатньо крутих, щоб вважати 23 грн щастям неймовірним. Вийшла я звідти гружена таким переліком(хоча потім жаліла дуже, що зажала на вдвічі більший перелік, бо видання виявилось кращим, ніж я очікувала): Моне, Боттічелі, Ренуар, Шагал, Брейгель, Босх, Клімт, Кранах, Дюрер, Пікассо, Вермеєр.
Бонусом перше і практично єдине фото з Євпаторії:
4. ВЧОРА клятвєнно вирішила не пускати смішки з естонців більше ніколи в житті, бо ці хлопці взяли і відкрили мені шенгенську візу на рік. НА РІК! Приблизно так: "А чьо б нє?Нате!". Це те, про що я мріпланувала останніх кілька років, але в контексті підовчити польську мову і прочєє, піти в консульство і заявити права на Карту поляка. Тоді вийшов би схожий расклад у вигляді річної шенгенської візи з правом перебуваня на території не більше 90 днів на рік.
Тепер лише питання в коштах і я автоматично переходжу з стану першої ейфорії у звичний раздрай. Єдиний варіант тут-це бюджетні (дуже бютжетні) поїздки, можливо навіть маючи справу з каучсерфінгом, але постає питання компанії, яке завжди госте і болюче. Так що я відкрита будь-яким пропозиціям. Звісно я себе втішаю голосними завіряннями, що самій подорожувати краще. Якщо коротко, то: ідеш куди хочеш. Проте чую в цих завіряннях зривні нотки і голосні вони якісь занадто. Я ж добре пам"ятаю моменти, коли жаліла, що не маю з ким поділитися враженнями! Ідеальною була б компанія, від якої я могла б іноді відділятися і задовольняти одну сторону своїх шизоїдних потреб і вертатися в сім"ю, де отримала б задоволення другої сторони все тих же шизоїдних все тих же потреб. Читаючи це, звісно подумайте про егоїзмометрію, проте.