Jeans
Зараз мала б знайомитися із особливостями американської журналістики другої половини 19 ст. Та не можу - поки не напишу цей пост, не заспокоюся :)
Справа в тім, що натрапила на колонку Майкла Вілларда про Джинсові мізки у свіжому "Кореспонденті", і побачила там висновки, до яких сама колись доходила, тільки структуровані :) Думаю, що такі ж думки має відсоткв 90 журналістів.
Хочу сказати, що в усьому згодна з паном Віллардом, окрім одного речення: "Жодне ЗМІ не захоче пропустити гарну тему".
На жаль, це не зовсім відповідає українським реаліям, принаймні у деяких регіонах. Тема може і гарна. Але редактори, роблячи поправку на те, що під час події фігурує політик, одразу підраховують скільки йому це коштуватиме, і ставлять умову - або за гроші, або ніяк.
"Ви ж розумієте, що соціальні ініціативи самі по собі нас не цікавлять", - сказав мені редактор одного із Дніпропетровських телеканалів, коли я запрошувала їхню знімалну групу на виїзд до потенційної зони екологічного лиха. Їм не сподобалося, що там буде Наливайченко (який щойно створив громадянську ініціативу ОК). Та йопрст - оминіть ви Наливайченка, якщо він вам не симпатичний, покажіть суто проблему (а вона серйозна!), знайдіть ще якогось експерта, який може доповнити сюжет, або попросіть у організаторів поїздки знайти такого експерта. Або ж якщо Наливайченко не такий хороший, яким його малюють, то покажіть це! Хто заважає?!
Це тільки один приклад, хоча таких випадків зустрічала море.
Просто ці "божили місцевої журналістики" вже так наїлися з рук, що їм важко зайвий раз безкоштовно піднімати свій пригрітий зад.
продовження порції люті: нижче текст посту, написаного після того ж таки візиту Наливайченка, але з емоційних причин тоді не опублікований.
Мне кажется, что у политиков считается признаком хорошего тона, приглашая СМИ, сразу же предусматривать для них оплату. «Кажется» - потому что у меня довольно скудный опыт общения с политиками. Но говорю об этом, потому что это не одноразовое впечатление, а что-то похожее на систему.
С их стороны всё довольно честно и правильно. Это дает гарантию явки СМИ, это дает гарантию, что о тебе расскажут в «правильном ключе».
СМИ же повсеместно заявляют о недопустимости «джинсы», о низкопробности журналистов, к ней прибегающих. Тем не менее, на самые что ни на есть конкретные предложения - душой не кривят. А чтоб очистить совесть, ссылаются на уже готовые прайсы в рекламных отделах - на любой вкус и на любой бюджет.
И казалось бы - все довольны. СМИ получают деньги. Политики получают пиар. Все счастливы и в меру вылизаны. Кроме читателя/зрителя.
Он получает низкопробный продукт. Зачастую - тупую штамповку. А порой вообще без какой-либо претензии на объективность и здравый смысл. Ведь согласитесь, если журналист заинтересован темой, мотивирован добыть достоверную информацию, то и сообщение в СМИ появляются интересные, взвешенные, а то и даже ценные для общества.
А пока политикам проще платить журналистам (да и если бы журналистам, к слову), чем налаживать крепкие общественные отношения и создавать весомые информационные поводы - медиа проще не напрягаться и не тащить свой зад невесть куда. Игнорить всех непроплаченных политиков, даже не разбираясь в важности темы. Петь дифирамбы проплаченным политикам, даже не разбираясь в их целях. А читатель, плюясь, выкидывает в урну очередной номер «самой читаемой газеты».
P.S.: Оскільки тут кілька разів згадувала про візит Наливайченка, вважаю за необхідне додати, що його приїзд все ж висвітлювали кілька каналів - але їм ніхто не платив.
Справа в тім, що натрапила на колонку Майкла Вілларда про Джинсові мізки у свіжому "Кореспонденті", і побачила там висновки, до яких сама колись доходила, тільки структуровані :) Думаю, що такі ж думки має відсоткв 90 журналістів.
Хочу сказати, що в усьому згодна з паном Віллардом, окрім одного речення: "Жодне ЗМІ не захоче пропустити гарну тему".
На жаль, це не зовсім відповідає українським реаліям, принаймні у деяких регіонах. Тема може і гарна. Але редактори, роблячи поправку на те, що під час події фігурує політик, одразу підраховують скільки йому це коштуватиме, і ставлять умову - або за гроші, або ніяк.
"Ви ж розумієте, що соціальні ініціативи самі по собі нас не цікавлять", - сказав мені редактор одного із Дніпропетровських телеканалів, коли я запрошувала їхню знімалну групу на виїзд до потенційної зони екологічного лиха. Їм не сподобалося, що там буде Наливайченко (який щойно створив громадянську ініціативу ОК). Та йопрст - оминіть ви Наливайченка, якщо він вам не симпатичний, покажіть суто проблему (а вона серйозна!), знайдіть ще якогось експерта, який може доповнити сюжет, або попросіть у організаторів поїздки знайти такого експерта. Або ж якщо Наливайченко не такий хороший, яким його малюють, то покажіть це! Хто заважає?!
Це тільки один приклад, хоча таких випадків зустрічала море.
Просто ці "божили місцевої журналістики" вже так наїлися з рук, що їм важко зайвий раз безкоштовно піднімати свій пригрітий зад.
продовження порції люті: нижче текст посту, написаного після того ж таки візиту Наливайченка, але з емоційних причин тоді не опублікований.
Мне кажется, что у политиков считается признаком хорошего тона, приглашая СМИ, сразу же предусматривать для них оплату. «Кажется» - потому что у меня довольно скудный опыт общения с политиками. Но говорю об этом, потому что это не одноразовое впечатление, а что-то похожее на систему.
С их стороны всё довольно честно и правильно. Это дает гарантию явки СМИ, это дает гарантию, что о тебе расскажут в «правильном ключе».
СМИ же повсеместно заявляют о недопустимости «джинсы», о низкопробности журналистов, к ней прибегающих. Тем не менее, на самые что ни на есть конкретные предложения - душой не кривят. А чтоб очистить совесть, ссылаются на уже готовые прайсы в рекламных отделах - на любой вкус и на любой бюджет.
И казалось бы - все довольны. СМИ получают деньги. Политики получают пиар. Все счастливы и в меру вылизаны. Кроме читателя/зрителя.
Он получает низкопробный продукт. Зачастую - тупую штамповку. А порой вообще без какой-либо претензии на объективность и здравый смысл. Ведь согласитесь, если журналист заинтересован темой, мотивирован добыть достоверную информацию, то и сообщение в СМИ появляются интересные, взвешенные, а то и даже ценные для общества.
А пока политикам проще платить журналистам (да и если бы журналистам, к слову), чем налаживать крепкие общественные отношения и создавать весомые информационные поводы - медиа проще не напрягаться и не тащить свой зад невесть куда. Игнорить всех непроплаченных политиков, даже не разбираясь в важности темы. Петь дифирамбы проплаченным политикам, даже не разбираясь в их целях. А читатель, плюясь, выкидывает в урну очередной номер «самой читаемой газеты».
P.S.: Оскільки тут кілька разів згадувала про візит Наливайченка, вважаю за необхідне додати, що його приїзд все ж висвітлювали кілька каналів - але їм ніхто не платив.