- Літо про яке ти мрієш -
Ти видихаєш дим у амбразури осінніх вікон,
Натомість, дощ розстрілює крізь доти хмар
Залишки тепла серед воїнства трави на бляклій землі.
Твоя єдина зброя - це викинуті у повітря недопалки,
Що ще приховують залишки сонця у своїх палаючих серцях.
Але їх замало, щоб повернути літо, про яке ти так мрієш.
Так починається твій двобій з листопадом.
Зазвичай, холоди приходять десь наприкінці календаря.
Але цифри - ненадійні друзі.
Термометр і календар об’єдналися у змову проти тебе,
І якщо перший невпинно зменшує, то другий, навпаки -
Збільшує ваші особисті рахунки.
Ти програєш по всім фронтам.
Передзвін пляшок під твоїм вікном
Свідчить про те, що пияки вже п’ють по під’їздах,
Вони залишають двері відкритими, тим самим,
Ще ближче наближаючи до тебе осінь,
Яка підступає по сходах до фронтової лінії твого блокпосту.
Вікна твого будинку виходять на труби заводів,
Що схожі на велетенські сигари,
Встромлені чиєюсь могутньою рукою у розм’якший ґрунт.
Зі своїх надр вони народжують хмари і з них невпинно ллє дощ,
Наче небесний бармен вирішив наповнити
Усі порожні келихи на землі.
Крізь маленькі просвітки вхідних дверей
До кімнати потрапляє таке впізнаване повітря осені,
Присмак якого, наче аромат дорогого вина
Ні з чим іншим неможливо сплутати.
Воно обволікає усі речі в кімнаті
Тонкою прозорою плівкою холоду.
Найбільше всього дістається твоїм босим ногам
Та розстеленому ще з літа і завжди теплому ліжку.
Тобі вже не зігріти його власними силами
І ти кличеш давно забутих коханців,
Але услід себе вони залишають ще більший холод.
Тебе може врятувати тільки кохання,
Або викрадення прибульцями.
Ти обираєш друге і поринаєш у нескінченне літо,
Про яке ти так мріяла.
1-7.12.2011
Натомість, дощ розстрілює крізь доти хмар
Залишки тепла серед воїнства трави на бляклій землі.
Твоя єдина зброя - це викинуті у повітря недопалки,
Що ще приховують залишки сонця у своїх палаючих серцях.
Але їх замало, щоб повернути літо, про яке ти так мрієш.
Так починається твій двобій з листопадом.
Зазвичай, холоди приходять десь наприкінці календаря.
Але цифри - ненадійні друзі.
Термометр і календар об’єдналися у змову проти тебе,
І якщо перший невпинно зменшує, то другий, навпаки -
Збільшує ваші особисті рахунки.
Ти програєш по всім фронтам.
Передзвін пляшок під твоїм вікном
Свідчить про те, що пияки вже п’ють по під’їздах,
Вони залишають двері відкритими, тим самим,
Ще ближче наближаючи до тебе осінь,
Яка підступає по сходах до фронтової лінії твого блокпосту.
Вікна твого будинку виходять на труби заводів,
Що схожі на велетенські сигари,
Встромлені чиєюсь могутньою рукою у розм’якший ґрунт.
Зі своїх надр вони народжують хмари і з них невпинно ллє дощ,
Наче небесний бармен вирішив наповнити
Усі порожні келихи на землі.
Крізь маленькі просвітки вхідних дверей
До кімнати потрапляє таке впізнаване повітря осені,
Присмак якого, наче аромат дорогого вина
Ні з чим іншим неможливо сплутати.
Воно обволікає усі речі в кімнаті
Тонкою прозорою плівкою холоду.
Найбільше всього дістається твоїм босим ногам
Та розстеленому ще з літа і завжди теплому ліжку.
Тобі вже не зігріти його власними силами
І ти кличеш давно забутих коханців,
Але услід себе вони залишають ще більший холод.
Тебе може врятувати тільки кохання,
Або викрадення прибульцями.
Ти обираєш друге і поринаєш у нескінченне літо,
Про яке ти так мріяла.
1-7.12.2011