- Дев’ять місяців -
Ми зустрілися з тобою рівно дев’ять місяців тому.
За цей час Сальвадор Далі встиг би намалювати свою картину «Прах»,
Достоєвський встиг би написати повість «Маленький Герой»,
А ти встигла б народити мені дитину.
Але ти виявилася ще більш непередбачуваною, ніж я міг очікувати:
Ти встигла народити мені 275 немовлят:
Бо з того дня, як займенники «ти» і «я»
Втратили сенс і здобули нову спільну назву «ми»,
Кожен день став народженням нового життя.
Ми виявилися досить непоганими батьками,
Плодовитими - це незаперечно.
Якщо б ми найняли бухгалтера, який би вів наші родинні справи,
А саме, слідкував би за кількістю народжуваних дітей,
Він мав би такий лаконічний запис, який би свідчив,
Що на сьогоднішній день ми маємо 275 дітей:
З яких 163 дівчата та 112 хлопці.
Серед них немає жодних близнюків,
Бо дні наші не схожі один на одного,
Та це не заважає їм усім бути схожими на нас.
В усіх них є свої імена, свої характери,
І дівчата - це ті дні, коли ти перша мені казала: «Доброго ранку!»,
А хлопці - це ті, коли я був першим на привітання.
Це сталося рівно дев’ять місяців тому,
Напередодні Нового року в день Католицького Різдва.
Вулиці були ледь ціловані снігом і пар, що йшов з рота при диханні,
Був схожим на дим від цигарок.
Я ніколи не мав поганої звички курити.
Але, якщо уявити, що в той день я би курив -
То на світі не залишилося б жодної рослини з родини тютюнових -
Бо мої легені видихнули стільки пару,
Що місто під вечір вкрилося туманом.
Наче граючись у хованки під білим простирадлом,
Ми ледве відшукали одне одного в цьому густому тумані.
Я повів тебе замерзлими вулицями, де замість ліхтарів,
Світилися очі котів і квартир,
А зростаючий місяць у знаку риб виблискував крізь маківки дерев.
Коли пальці наших з’єднаних рук почали холонути,
Ми зайшли зігрітися у магазин, де споконвіку продавали солодощі.
Ми купували солодке, та пригощали ним одне одного,
Маленький магазин перетворився на церкву прикрашену для вінчання:
Цукерки були нашими свідками, молочний шоколад - пастирем,
А обручками нам став сніг, що почав падати за вікном.
Ти вимовила усього три літери і вони сповнилася магією,
Об’єдналися в суцільне «ТАК», що луною відзвучало і з моїх вуст,
Наче то не ми, а дві величезні скелі намагалися розмовляти і, не знаючи слів,
Казали те, що підказувало їм, немов суфлер, їх високогірне серце...
ForyouЮ