бє бє бє бє бє

[ommer]

Посеред кімнати, у шафах якої порожньо,
а на ліжку трунар копає яму,
стоїш та чіпляєш на себе брошечки,
які дошкільнятком украв у мами.

Одну за одною встромлюєш в тіло,
стуливши міцно спазмовані губи;
молоко на них не обсохло, а збігло
та стікає пінкою, йде по трубах

мідних. В вогонь і у воду,
скапує мертвим холодним сім’ям
і твердне в камінь, щоб знову і знову
приносив тобі його хтось в узголів’я.

Надгнилий хлопчику, в дзеркало дивишся?
Обводиш на ньому постать власну?
Хоч майже Доріан, та поруч милиці,
бо раптом не стати володарем часу.