(no subject)
як проходять вихідні двох під-хворих людей у місті?
в пятницю сходили в гості, по дорозі додому причепився п"яний мен і діло пахло бійкою, матюками і ппсніками (Вову-красавчіка понесло-ну не любить він пяних), але тут я дізналась шо таке бути *за мужем* - коли вже блиснув кастет(о госпаді), Андрій Леонідович віддвинув Вову в сторону, підійшов до того пяного мена і обняв його. сказав шо все буде добре і шоб йшов додому (паралельно серце моє обливалось в переживаннях). і всьо, він попустило (сила обнімашок аднако)) потім по дорозі розумними словами АЛ заспокоїв Мішу і всьо наладилось. далі попрощавшись з Інною і Вовою ми пішли в центр, зустріли Макса-скалалаза(давно не бачила таких симпатичних хлопців;), потім Лєну і провели її додому. за 2 години неспішного гуляння з Ювілейного стільки вражень натерпілись)
субота-традиційно на роботі, потім відвідування екватора(через його даль-у мене це 3-4 рази на рік), лежання на всяких матрацах (поки краще карімата нічого не придумали) і відвідування нового (для нас) закладу *кампот* (стиль якого передерли запозичили з Одеського компоту)
неділя- їду в жіночий монастир. на дорогу АЛ каже шо мене звідти виженуть як сектантку) і шо я знову буду падати в обмороку (тьфу,тьфу, обійшлось) перше,що вражає-це мало людей. ну як мало-чоловік 50, але це не 250 як в церкві на Шевченка. Далі сповідь(тут були незвичайні відчуття, але батюшка був ... от таким як Григорій Михайлович (тут мене ніхто не зрозуміє,але), далі провтик причастя(але я думаю що на все воля Божа-я ж не п"ю,а там вино дають, очевидно доля мене відвела)), далі ще години стояння і розповіді про святих (цікава штука) і додому.
потім знову храм,але інший, де не треба стояти і дають не вино і проскурки, а їду, гуляння на гідропарку, майстерня і день вчителя з татом і тортами)
хороші дні з хорошими людьми
в пятницю сходили в гості, по дорозі додому причепився п"яний мен і діло пахло бійкою, матюками і ппсніками (Вову-красавчіка понесло-ну не любить він пяних), але тут я дізналась шо таке бути *за мужем* - коли вже блиснув кастет(о госпаді), Андрій Леонідович віддвинув Вову в сторону, підійшов до того пяного мена і обняв його. сказав шо все буде добре і шоб йшов додому (паралельно серце моє обливалось в переживаннях). і всьо, він попустило (сила обнімашок аднако)) потім по дорозі розумними словами АЛ заспокоїв Мішу і всьо наладилось. далі попрощавшись з Інною і Вовою ми пішли в центр, зустріли Макса-скалалаза(давно не бачила таких симпатичних хлопців;), потім Лєну і провели її додому. за 2 години неспішного гуляння з Ювілейного стільки вражень натерпілись)
субота-традиційно на роботі, потім відвідування екватора(через його даль-у мене це 3-4 рази на рік), лежання на всяких матрацах (поки краще карімата нічого не придумали) і відвідування нового (для нас) закладу *кампот* (стиль якого передерли запозичили з Одеського компоту)
неділя- їду в жіночий монастир. на дорогу АЛ каже шо мене звідти виженуть як сектантку) і шо я знову буду падати в обмороку (тьфу,тьфу, обійшлось) перше,що вражає-це мало людей. ну як мало-чоловік 50, але це не 250 як в церкві на Шевченка. Далі сповідь(тут були незвичайні відчуття, але батюшка був ... от таким як Григорій Михайлович (тут мене ніхто не зрозуміє,але), далі провтик причастя(але я думаю що на все воля Божа-я ж не п"ю,а там вино дають, очевидно доля мене відвела)), далі ще години стояння і розповіді про святих (цікава штука) і додому.
потім знову храм,але інший, де не треба стояти і дають не вино і проскурки, а їду, гуляння на гідропарку, майстерня і день вчителя з татом і тортами)
хороші дні з хорошими людьми