хм...
"...останній раз, коли я бачила його таким злим, був четвер. Він несамовито кричав, що йому потрібно повітря, простір, де працювати. Я його не зрозуміла, бо просто, напевно, не хотіла зрозуміти. А навіщо мені зрозуміти напівбожевільного чоловіка, який безперестанку кричть і бризкає, хоча і ненароком, слюною. А що мені робити? Я хочу бути незалежною,але він невгамовно стверджує, що мені незалежною бути не можна, бо тоді я не тільки знесу всю Україну, але й весь світ. А якщо я питаюсь у нього, як це я ніби маю це зробити, він знову починає кричати. Таке ось у мне життя. дехто може запитатись, чому я не втечу. Але я у відповідь лише бурмочу щось типу "я не хочу" чи "та куди мені".. Але насправді мені так хочеться втекти. Від усього. Усього-усього. Хоча, чесно кажучи, я не знаю, чому цього зробити я не можу.
Вчора він знову на мене кричав. Цього разу справді через дрібницю. Якщо зазвичай я знаю, чому з нього витікає чергова доза слюни, то цього разу я була не впевнена у причині. Догадалась я аж уночі, у ліжку. Коли він через сон пробурмотів слово "машина", я згадала, що у машині я забула попилососити килимок. Я була зла. Правда, я не знала, на кого бути більше злою, на себе, через мій склероз, чи , можливо, на нього, бо він, як порядний чоловік, міг би й сам витріпати той клятий килим. Але нічого вже не змінити. Є, так як є. Але зараз у мне одне завдання - заспокоїтись і прокинутись рівно о 6, поставивши будильник, але так що його не розбудити, зробити йому сніданок, самій не попоїсти, потім його розбудити, промовляючи "Вставай, коханий", відправити його на роботу, а тоді мати спокійних 3 години, щоб потім стати і почати робити обід, бо коли приїде їсти, буде пізно щось думати про їжу. Отож, потрібно просто лягти спати, бо я не знаю, чи завтра він буде таким спокійним, як сьогодні..."
жінка.українка.сором.
Вчора він знову на мене кричав. Цього разу справді через дрібницю. Якщо зазвичай я знаю, чому з нього витікає чергова доза слюни, то цього разу я була не впевнена у причині. Догадалась я аж уночі, у ліжку. Коли він через сон пробурмотів слово "машина", я згадала, що у машині я забула попилососити килимок. Я була зла. Правда, я не знала, на кого бути більше злою, на себе, через мій склероз, чи , можливо, на нього, бо він, як порядний чоловік, міг би й сам витріпати той клятий килим. Але нічого вже не змінити. Є, так як є. Але зараз у мне одне завдання - заспокоїтись і прокинутись рівно о 6, поставивши будильник, але так що його не розбудити, зробити йому сніданок, самій не попоїсти, потім його розбудити, промовляючи "Вставай, коханий", відправити його на роботу, а тоді мати спокійних 3 години, щоб потім стати і почати робити обід, бо коли приїде їсти, буде пізно щось думати про їжу. Отож, потрібно просто лягти спати, бо я не знаю, чи завтра він буде таким спокійним, як сьогодні..."
жінка.українка.сором.