Ефект недомовленості
Вчора відвідала дві фотовиставки у "Бастіоні" і вони наштовхнули мене на роздуми про те, що відрізняє круте фото від звичайного клацання.
Клац-фото - завжди просте як двері. Нема в ньому ніякої загадки, фішки і філософії, якщо хочете. Найяскравіший тут приклад - фото на паспорт. Око ні за що не чіпляється. Ніяких двозначностей.
Круте фото завжди складне. У ньому є недомовленість, метафора, якась щілина у дверях, у просторі, у фантазії. Фактично це те, про що писав Гьордерлін, якась істина, яка переховується від нас: в якийсь момент ми наче отримуємо це бачення, щоб за мить знов втратити.
Ще один аспект.
Круте фото завжди трохи поза правилами.
Тому я не фанат студійної чи рекламної зйомки, зате мене зачаровують тревел та стріт-фото. Прилизаність і показовість, яка так важлива для студійної зйомки (ідеальне світло, макіяж і зачіска, ідеальний вираз обличчя і навіть ідеальні фігури), перетворює людей на ляльок. Хочеться випадкових променів сонця, трохи вітру, трохи здивування. А якщо модель намокне під дощем, то взагалі супер. Природа іноді дає той ефект непередбачуваності, який робить "погоду".
Ще цікаво знімати людей за якимось заняттям або в компанії, коли вони не бачать, що їх фотографують. Тільки окремим харизматичним людям вдається зберегти свою фішку перед об'єктивом. Можливо в цьому секрет видатних акторів чи моделей. Вони вміють забувати про камери.
*автор фото: Роберт Меплторп