[щось типу відгук] Брюссель. Серце не болить
- Блін, куди ми йдем? Подивіться, тут же самі дівки
- Ти хіба альбом не слухала? Там такі пісні, що було б дивно, якби хлопці це підспівували.
Меломанство в мені живе і процвітає. Пропустити концерт проекту "Брюссель" Вакарчука - це було б просто неможливо. Особливо, коли тексти пісень закарбувались в пам"яті вже за перший тиждень прослуховувань альбому.
Ок, сказано - зроблено. Добре мати подруг, які поділяють твої музичні смаки. Білети куплено ще в лютому. Трохи несправедливо, що додатковий концерт в Києві дали перед основним. Бо чому ті, хто купили білети першими, мусять отримувати вторинні емоції?
Але то таке. Несуттєве.
Я не вмію стрибати на концертах. І завжди трохи ніяковію. Але проспівала (чи прокричала) сьогодні кожну пісню з альбому. Бо важко втриматись, коли слова завчені і пропущені крізь душу, коли за ними вже ховається якась особиста історія. Коли музику відчуваєш кінчиками пальців на ногах - вже марно стримуватись.
Якщо коротко - було чудово. Шалено. Романтично. Шуров - мілашка. І слідкувати за його руками - від цього завжди перехоплює подих. Бабкін - просто бєшений. Харизма, голос, нові пісні, а також божевільні гримаси та нечесані патли - важко було відірвати від нього погляд. Чернявський (моя таємна любов) - чудово. І дарма на нього гнали щодо недосконалого басу. Малишев - без нарікань (але мені важко сказати щось конкретне, нажаль). Ну і Вакарчук - рвав залу на шматки своїми стрибками, дикими танцями з бубном (я не зовсім того зрозуміла, але дівчата з фан-клубу поруч пищали), ну і, звичайно, піснями.
Рок-н-рольно було.
Вже всім відомі 12 пісень. На додачу - кілька нових (які можна було знайти в інтернеті після концертів в інших містах, але я їх принципово не слухала). Щодо нових - можна почіплятись до оригінальності мотивів та складності текстів. Але не буду цього робити. Бо, мабуть, фанатка)))
- Слухай, знаєш, на кого Бабкін схожий? На молодого Сталіна.
- Навряд хтось робив Бабкіну такі компліменти.
Я вже знаю, що якщо хочеш скласти неупереджену думку про якусь подію - йди туди сама, не бери друзів. Тож думка моя суб"єктивна та упереджена. Зате нам було весело))) Я чекала на "Моя планета" і переконувала подруг не йти, дочекатись "Адреналіну". На що отримувала відповідь, що "Адреналін" найкраще смакує під "джек, кола і лід" і тому треба слухати його на барі.
Нічого, я не піддаюсь на провокації. Ми весь концерт дослухали у натовпі. Це було весело і дивно. У фан-зоні завжди цікавіше. Треба насолоджуватись студентським життям, поки ще є нормальним - ходити у фан-зону.
Чудові пісні на біс. Підлога тремтіла. Голос зривався. Долоні боліли. Головний біль, який дошкуляв мені від самого ранку, десь зник.
Просто була музика. Та адреналін.
P.S. Потім була дівоча after party з лонг айлендами. І текст цей пишеться під їхнім диханням. Але в голові досі грає Брюссель. На душі спокійно і хороше. Моє серце не болить.
- Ти хіба альбом не слухала? Там такі пісні, що було б дивно, якби хлопці це підспівували.
Меломанство в мені живе і процвітає. Пропустити концерт проекту "Брюссель" Вакарчука - це було б просто неможливо. Особливо, коли тексти пісень закарбувались в пам"яті вже за перший тиждень прослуховувань альбому.
Ок, сказано - зроблено. Добре мати подруг, які поділяють твої музичні смаки. Білети куплено ще в лютому. Трохи несправедливо, що додатковий концерт в Києві дали перед основним. Бо чому ті, хто купили білети першими, мусять отримувати вторинні емоції?
Але то таке. Несуттєве.
Я не вмію стрибати на концертах. І завжди трохи ніяковію. Але проспівала (чи прокричала) сьогодні кожну пісню з альбому. Бо важко втриматись, коли слова завчені і пропущені крізь душу, коли за ними вже ховається якась особиста історія. Коли музику відчуваєш кінчиками пальців на ногах - вже марно стримуватись.
Якщо коротко - було чудово. Шалено. Романтично. Шуров - мілашка. І слідкувати за його руками - від цього завжди перехоплює подих. Бабкін - просто бєшений. Харизма, голос, нові пісні, а також божевільні гримаси та нечесані патли - важко було відірвати від нього погляд. Чернявський (моя таємна любов) - чудово. І дарма на нього гнали щодо недосконалого басу. Малишев - без нарікань (але мені важко сказати щось конкретне, нажаль). Ну і Вакарчук - рвав залу на шматки своїми стрибками, дикими танцями з бубном (я не зовсім того зрозуміла, але дівчата з фан-клубу поруч пищали), ну і, звичайно, піснями.
Рок-н-рольно було.
Вже всім відомі 12 пісень. На додачу - кілька нових (які можна було знайти в інтернеті після концертів в інших містах, але я їх принципово не слухала). Щодо нових - можна почіплятись до оригінальності мотивів та складності текстів. Але не буду цього робити. Бо, мабуть, фанатка)))
- Слухай, знаєш, на кого Бабкін схожий? На молодого Сталіна.
- Навряд хтось робив Бабкіну такі компліменти.
Я вже знаю, що якщо хочеш скласти неупереджену думку про якусь подію - йди туди сама, не бери друзів. Тож думка моя суб"єктивна та упереджена. Зате нам було весело))) Я чекала на "Моя планета" і переконувала подруг не йти, дочекатись "Адреналіну". На що отримувала відповідь, що "Адреналін" найкраще смакує під "джек, кола і лід" і тому треба слухати його на барі.
Нічого, я не піддаюсь на провокації. Ми весь концерт дослухали у натовпі. Це було весело і дивно. У фан-зоні завжди цікавіше. Треба насолоджуватись студентським життям, поки ще є нормальним - ходити у фан-зону.
Чудові пісні на біс. Підлога тремтіла. Голос зривався. Долоні боліли. Головний біль, який дошкуляв мені від самого ранку, десь зник.
Просто була музика. Та адреналін.
P.S. Потім була дівоча after party з лонг айлендами. І текст цей пишеться під їхнім диханням. Але в голові досі грає Брюссель. На душі спокійно і хороше. Моє серце не болить.