(no subject)
коли нема куди піти - вернулась сюди.
що тобі розповісти? будую плани, лаштую мрії.
чим більше вчусь, тим більше почуваюсь нездарою.
чим довше спілкуюсь з класними, успішними, натхненними людьми, тим більш безпорадною почуваюсь.
я вже починаю підпалювати міст, по якому йду. вертатись не буде куди.
міста і залізниці, міста і залізниці. скільки всього в вас заховано і написано, скільки виплакано і виплекано, викохано і викинуто.
хочеться кидатись і щось постійно доводити: собі, їм, всім. що не слабка, що все витримаю, зможу і зумію.
іздрикові сни під ковдрами.
особливості налаштувань радіостанцій в голові.
що тобі моє життя: слова та дедлайни, шкідлива їжа та довгі ночі, брак сну і надлишок сноведінь.
коли постійно хочеться писати вірші: ніжні й розлючені, теплі і зимні, гіркі й гарячі, нервові і наполохані.
просто життя починається десь за обрієм, а цю дорогу треба просто пережити.
не сидиться, не спиться, не залишається.
тягається дух залізницями та плацкартами, плаче за чужими квартирами та теплими чашками.
ходиться, слухається, намотується.
життя - це календар, в якому у тебе не буває вихідних.
приходить розуміння, чому не склалось - бо вільна.
виросла, головою сягаю неба - воно легке і прозоре, лягає лоскотом мені на плечі.
пити не хочеться, п’ється щораз спокійніше.
дим гіркотою зав’язує горло.
вчаться слова, завжди, постійно, знову.
хочеться трохи неба, весняного і дощового, такого, якого у мене немає.
в голові наче постійний крик, бо не слухаєшся голосу.
перечекати в залах очікування, перемотати ніч олівцем, як стару аудіокасету.
затримати дихання. пірнути. випливти по той бік горизонту.
що тобі розповісти? будую плани, лаштую мрії.
чим більше вчусь, тим більше почуваюсь нездарою.
чим довше спілкуюсь з класними, успішними, натхненними людьми, тим більш безпорадною почуваюсь.
я вже починаю підпалювати міст, по якому йду. вертатись не буде куди.
міста і залізниці, міста і залізниці. скільки всього в вас заховано і написано, скільки виплакано і виплекано, викохано і викинуто.
хочеться кидатись і щось постійно доводити: собі, їм, всім. що не слабка, що все витримаю, зможу і зумію.
іздрикові сни під ковдрами.
особливості налаштувань радіостанцій в голові.
що тобі моє життя: слова та дедлайни, шкідлива їжа та довгі ночі, брак сну і надлишок сноведінь.
коли постійно хочеться писати вірші: ніжні й розлючені, теплі і зимні, гіркі й гарячі, нервові і наполохані.
просто життя починається десь за обрієм, а цю дорогу треба просто пережити.
не сидиться, не спиться, не залишається.
тягається дух залізницями та плацкартами, плаче за чужими квартирами та теплими чашками.
ходиться, слухається, намотується.
життя - це календар, в якому у тебе не буває вихідних.
приходить розуміння, чому не склалось - бо вільна.
виросла, головою сягаю неба - воно легке і прозоре, лягає лоскотом мені на плечі.
пити не хочеться, п’ється щораз спокійніше.
дим гіркотою зав’язує горло.
вчаться слова, завжди, постійно, знову.
хочеться трохи неба, весняного і дощового, такого, якого у мене немає.
в голові наче постійний крик, бо не слухаєшся голосу.
перечекати в залах очікування, перемотати ніч олівцем, як стару аудіокасету.
затримати дихання. пірнути. випливти по той бік горизонту.