Луч света
в темнои царстве христианской археологии
блеснул наконец в работе Едит Штайн «Вступ до філософії»
Я, котре залишається після процесу виключення редукції, є нічим іншим, ніє суб»єктом пережиття, він не має жодних властивостей і не перебуває під жодними реальними умовами, про нього нема що сказати, за винятком того, що пережите виходить з нього і що воно живе у ньому. Ми називаємо це чистим Я.
Стор. 17
Однак, якщо замість строго впорядкованої природи ми уявимо гру без правил, гру з»яв і процесів і, згідно з цим, вважатимемо цілковито зміненим перебіг досвіду, то все таки продовжує існувати свідомість, хоча і іншої структури, ніж свідомість, що досвідчує природу. Ми можемо йти далі у руйнуванні природи. Зрештою можемо припустити, що свідомості не показується взагалі жодний світ предметів; тоді це вже свідомість, що не думає і не формує предметів. Проте зруйнованою є вона, а її суб»єкт ні. Він може апатично животіти, володіючи чуттєвими данними, не даючи їм предметового тлумачення. Але він може стати чистим буттям, свідомим самого себе. Можна навіть уявити, що «Я» є «бадьорим», тобто таким, як воно живе в інтенційних, спрямованих на предмети, пережиттях; що воно здатне на створення предметів і неначе готове до цього, але нема необхядного «матеріалу», чуттєвих даних. Однаково, чи ми уявляємо собі свідомість наповненою чуттєвими даними, але байдужою і нездатною збагнути, чи бадьоро і порожньо - там і тут маємо свідомість, якій не відповідає жодний предметний світ. Звідси маємо зробити висновок, що буття свідомості є абсолютним буттям.
Стор.63
Душа, або ж відтепер ми ліпше казатимемо психе, бо вживатимемо слово «душа» ще в іншому значенні: психе не слід ідентифікувати з потоком свідомості: ані з первісним постійним потоком пережиття, ані з сукупністю пережиття, єдностей конкретного змісту і тривалостей, які формуються у тому безперервному потоці. Особу називають єдністю душі і тіла, а не тіла і свідомості. Говорять про її психічні властивості», позаяк мова про «властивості свідомості» немає сенсу. Під психе розуміють реальність у світі, тимчасом як свідомість - узята як така - протиставлена зв»язкові всього сущого - як те, для якої воно присутнє.
Як суще реального світу, психе подібне до матеріальної речі, входить у найвищі категорії реальності. Вона є субстанцією, конкретною єдністю внутрішнього складу або властивостей (акциденти)_, і протягом тривалості свого буття зазнає численних змінних станів (способи). Вона та її властивості підлягають означено врегульованим змінам залежно від реальних обставин, в яких вони перебувають; категорії кавзальності.
Стор.107
Обидвоє, - фізис і психе, - є власністю Я і його першою сферою влади, однак мають крім властивостей і станів які походять з ядра особи, ще й такі, що не належать до складу буття, який грунтується в ядрі, хоча вони виступають пов»язаними з цим складом і певною мірою створюють умову його існування. Те, що у нашх викладах ми називаємо словом психе, «душа», як єдність усіх внутрішніх властивостей і станів реального суб»єкта, - пов»язане з матеріальним тілом і впорядковане у зв»язок природи - є для психології важливим поняттям душі
Стор.125
Итак, наконец имеем разделение сознающего субъекта («Я») и осознаваемой им информации, которое обычно объединяется в одном понятии «душа». Разделение, которое с легкой руки древних греков до сих пор отсутствует в христианской антропологии, что неверно. Потому что осознаваемая информация - это информация, в том или ином виде записанная в головном мозгу человека, которая сама по себе, равно как и мозг ничего осознавать не может, а декларируемую материалистами сомнительную принадлежность осознающего эту информацию «Я» к материи или информации никто пока еще не доказал.
Конечно, при увязке этой антропологической модели с традиционной христианской эсхатологией возникают вопросы, и вопросы существенные. Но дальнейшее совершенствование эсхатологической модели так или иначе все равно выполнять придется, потому лучше заняться доработкой эсхатологии, чем под устаревшую эсхатологию подгонять модель антропологическую, прямиком в свете уже известных достижений науки ведущую обратно в тьму материализма
блеснул наконец в работе Едит Штайн «Вступ до філософії»
Я, котре залишається після процесу виключення редукції, є нічим іншим, ніє суб»єктом пережиття, він не має жодних властивостей і не перебуває під жодними реальними умовами, про нього нема що сказати, за винятком того, що пережите виходить з нього і що воно живе у ньому. Ми називаємо це чистим Я.
Стор. 17
Однак, якщо замість строго впорядкованої природи ми уявимо гру без правил, гру з»яв і процесів і, згідно з цим, вважатимемо цілковито зміненим перебіг досвіду, то все таки продовжує існувати свідомість, хоча і іншої структури, ніж свідомість, що досвідчує природу. Ми можемо йти далі у руйнуванні природи. Зрештою можемо припустити, що свідомості не показується взагалі жодний світ предметів; тоді це вже свідомість, що не думає і не формує предметів. Проте зруйнованою є вона, а її суб»єкт ні. Він може апатично животіти, володіючи чуттєвими данними, не даючи їм предметового тлумачення. Але він може стати чистим буттям, свідомим самого себе. Можна навіть уявити, що «Я» є «бадьорим», тобто таким, як воно живе в інтенційних, спрямованих на предмети, пережиттях; що воно здатне на створення предметів і неначе готове до цього, але нема необхядного «матеріалу», чуттєвих даних. Однаково, чи ми уявляємо собі свідомість наповненою чуттєвими даними, але байдужою і нездатною збагнути, чи бадьоро і порожньо - там і тут маємо свідомість, якій не відповідає жодний предметний світ. Звідси маємо зробити висновок, що буття свідомості є абсолютним буттям.
Стор.63
Душа, або ж відтепер ми ліпше казатимемо психе, бо вживатимемо слово «душа» ще в іншому значенні: психе не слід ідентифікувати з потоком свідомості: ані з первісним постійним потоком пережиття, ані з сукупністю пережиття, єдностей конкретного змісту і тривалостей, які формуються у тому безперервному потоці. Особу називають єдністю душі і тіла, а не тіла і свідомості. Говорять про її психічні властивості», позаяк мова про «властивості свідомості» немає сенсу. Під психе розуміють реальність у світі, тимчасом як свідомість - узята як така - протиставлена зв»язкові всього сущого - як те, для якої воно присутнє.
Як суще реального світу, психе подібне до матеріальної речі, входить у найвищі категорії реальності. Вона є субстанцією, конкретною єдністю внутрішнього складу або властивостей (акциденти)_, і протягом тривалості свого буття зазнає численних змінних станів (способи). Вона та її властивості підлягають означено врегульованим змінам залежно від реальних обставин, в яких вони перебувають; категорії кавзальності.
Стор.107
Обидвоє, - фізис і психе, - є власністю Я і його першою сферою влади, однак мають крім властивостей і станів які походять з ядра особи, ще й такі, що не належать до складу буття, який грунтується в ядрі, хоча вони виступають пов»язаними з цим складом і певною мірою створюють умову його існування. Те, що у нашх викладах ми називаємо словом психе, «душа», як єдність усіх внутрішніх властивостей і станів реального суб»єкта, - пов»язане з матеріальним тілом і впорядковане у зв»язок природи - є для психології важливим поняттям душі
Стор.125
Итак, наконец имеем разделение сознающего субъекта («Я») и осознаваемой им информации, которое обычно объединяется в одном понятии «душа». Разделение, которое с легкой руки древних греков до сих пор отсутствует в христианской антропологии, что неверно. Потому что осознаваемая информация - это информация, в том или ином виде записанная в головном мозгу человека, которая сама по себе, равно как и мозг ничего осознавать не может, а декларируемую материалистами сомнительную принадлежность осознающего эту информацию «Я» к материи или информации никто пока еще не доказал.
Конечно, при увязке этой антропологической модели с традиционной христианской эсхатологией возникают вопросы, и вопросы существенные. Но дальнейшее совершенствование эсхатологической модели так или иначе все равно выполнять придется, потому лучше заняться доработкой эсхатологии, чем под устаревшую эсхатологию подгонять модель антропологическую, прямиком в свете уже известных достижений науки ведущую обратно в тьму материализма