Три дні в Білорусі. 1. Анонс
22 квітня після обіду ми поїхали в Білорусь, до чоловікової матері, допомогти в посадці картоплі і грядок. Вечір п"ятниці і в суботу займались саме цим. Свекрусі моїй 87 років, живе в зоні добровільного відселення в Гомельській обл. В селі живе менше ста чоловік, але є й з півтора десятка дітей. Я чула, як грали в футбол, і бачила шкільний автобус.
А в неділю ми вирішили їхати додому не як завжди, а через Гомель, хоч це й значно далі, бо я не була в ньому з кінця 90-х років, і запланували відвідати палац Румянцевих-Паскевичів і весь палацово-парковий комплекс.
Коли сказала про це дочці, вона одобрила, бо й палац повинен бути красивим, і " побуваєте в Радянському Союзі, це ж цікаво..."
Оскільки фоток багато, і навіть відео є, то буде кілька постів - і як в 21-му столітті садиться картопля, і на тему Чорнобиля, і про Гомель, і про палацово-парковий комплекс... Гомель - місто чисте, доглянуте, кольорове, в цьому Чернігів йому програє. Маю на увазі не центр міста, він в нас цілком пристойний, а околиці - промзону і стару частину приватного сектора. Палацово-парковий комплекс прекрасний.
На цей раз я вже остаточно переконалась, що нема суверенної держави Білорусь, є Союзное государство Беларуси и России. Раніше я дивувалась, чому в них по радіо ніколи не кажуть " в нашей стране", "наше государство", а тільки "наша республика". А вони не лише себе відчувають республікою в складі такого наддержавного формування, як "Союзное государство Беларуси и России", вони так і живуть.
Але машин з колорадськими стрічками ми в Гомелі не бачили, а от в маленькому, напіввідселеному райцентрі Брагін бачили аж дві - одну з російськими номерами, одну - з білоруськими.
Ми теж їхали з синьо-жовтою стрічкою на дзеркалі машини, так що трохи тролили один одного.
В палацово-парковий комплекс ми потрапили в неділю, і не в просту, а у Вербну, а там ще й собор в парку. Тому було дуже багато людей, - і вербу святили, і з дітьми прийшли гуляти... І нам кілька крапель дісталось, хоч верби в нас не було.
Мій чоловік, білорус, першим помітив, що НІХТО не говорить по-білоруськи, навіть з дітками. Потім і я зрозуміла, що за весь день, і в парку, і на вулицях, і в супермаркеті ми не почули ЖОДНОГО слова білоруською. Але багато хто російською розмовляє з дуже помітним білоруським акцентом.
Взагалі, вражень багато. Кому цікаво, чекайте нових постів.
А в неділю ми вирішили їхати додому не як завжди, а через Гомель, хоч це й значно далі, бо я не була в ньому з кінця 90-х років, і запланували відвідати палац Румянцевих-Паскевичів і весь палацово-парковий комплекс.
Коли сказала про це дочці, вона одобрила, бо й палац повинен бути красивим, і " побуваєте в Радянському Союзі, це ж цікаво..."
Оскільки фоток багато, і навіть відео є, то буде кілька постів - і як в 21-му столітті садиться картопля, і на тему Чорнобиля, і про Гомель, і про палацово-парковий комплекс... Гомель - місто чисте, доглянуте, кольорове, в цьому Чернігів йому програє. Маю на увазі не центр міста, він в нас цілком пристойний, а околиці - промзону і стару частину приватного сектора. Палацово-парковий комплекс прекрасний.
На цей раз я вже остаточно переконалась, що нема суверенної держави Білорусь, є Союзное государство Беларуси и России. Раніше я дивувалась, чому в них по радіо ніколи не кажуть " в нашей стране", "наше государство", а тільки "наша республика". А вони не лише себе відчувають республікою в складі такого наддержавного формування, як "Союзное государство Беларуси и России", вони так і живуть.
Але машин з колорадськими стрічками ми в Гомелі не бачили, а от в маленькому, напіввідселеному райцентрі Брагін бачили аж дві - одну з російськими номерами, одну - з білоруськими.
Ми теж їхали з синьо-жовтою стрічкою на дзеркалі машини, так що трохи тролили один одного.
В палацово-парковий комплекс ми потрапили в неділю, і не в просту, а у Вербну, а там ще й собор в парку. Тому було дуже багато людей, - і вербу святили, і з дітьми прийшли гуляти... І нам кілька крапель дісталось, хоч верби в нас не було.
Мій чоловік, білорус, першим помітив, що НІХТО не говорить по-білоруськи, навіть з дітками. Потім і я зрозуміла, що за весь день, і в парку, і на вулицях, і в супермаркеті ми не почули ЖОДНОГО слова білоруською. Але багато хто російською розмовляє з дуже помітним білоруським акцентом.
Взагалі, вражень багато. Кому цікаво, чекайте нових постів.