Поглянемо на актуальну карту геополітичних подій.
*
Доброго здоров`я, друзі! Рівно десять років тому Віктор Федорович Янукович тріумфально переміг у другому турі виборів, після чого рішив, що він самий умний. А зря. Україна не дуже любить слішком умних, зате обожає з ними бавитися. І треба сказать забавляється довольно таки жорстоко й безцеремонно, особенно з Хуйлом. Котрого Україна явно держить собі на дєсєрт і хтозна ... може той десерт уже й не за горами.
Дідусь знає, що подібні міркування декому можуть здатися нереалістичними, або занадто оптимістичними. Бо в Україні значно популярнішою є думка авторитетних аналітиків, котрі люблять поговорити про сіру та вбогу Україну, нещасну й кругом усіма затуркану. Котра ні на що не впливає, а навпаки є заручницею світових процесів, тому нею усі помикають. Отже, ми вбогі та дурні і нема на то ради - професійно бідкаються авторитетні аналітики, а чимало громадян дивляться на них захопленими очима: «Які ж вони умні! Аж страх». Не буду нагадувати що зазвичай витворяє Україна із слішком умними, а натомість вважаю за краще спокійно заварити собі традиційну каву чи гарячий чай і зручно вмостившись поглянути на актуальну карту геополітичних собитій. Розклад сил на якій аж ніяк не свідчить, що Україна вбога та затуркана. Ітак.
Перше, що в нас видно на геополітичній мапі, це те, що містер Трамп перед імпічментом встояв. Та вийшов із нього міцнішим, ніж був і на цю мить має дуже мало шансів наступні вибори програти. Ну хіба що дуже вже постарається. Це факт. Чим цей факт загрожує Україні? А нічим.
Навіть навпаки. Україна, яка за збігом обставин стала проти свого бажання причиною процедури імпічменту в США і за будь-якого розвитку подій мала би по ідеї бути крайньою та в усьому винуватою, на здивування багатьох умудрилася із тої катавасії майстерно вислизнути. Формальних причин дорікати Зеленському у Трампа нема, але навіть якщо уявити, що переможе Байден, то і в такому випадку претензій Києву він не висуватиме. Бо нема підстав. Дідусь далекий від думки, що настільки філігранна гра є персональною заслугою президента України і найвірогідніше вона стала наслідком тонкої роботи групи українських професіоналів. Які точно прорахували найоптимальнішу лінію поведінки України у ситуації, що склалася, а Зеленський, відповідно, професіоналам довірився. І, як бачимо, не помилився.
Взагалі-то це такий тренд нашого часу, характерний не лише для України. Бо в багатьох країнах світу до влади зараз приходять дилетанти, котрі щиро переконані, що насправді все просто. Дуже скоро, однак, виявляється, що все дуже непросто, а такий політик швидко вляпується в якусь більшу чи меншу халепу. І тоді в нього єдиний розумний вихід - довіритися спеціалістам. Наприклад містер Трамп тривалий час не звертав на застереження професіоналів жодної уваги і витворяв на зовнішньополітичній арені що собі хотів. І з Кім Чен Ином цілувався-обнімався, і острів Гренландія для Америки купував і навіть, стидно сказать, Хуйла другом називав. І лише під загрозою імпічменту містер Трамп трохи отямився та благально глянув на професіоналів. Ті над містером Трампом зжалилися і майстерно підстрелили йому Касема Сулеймані, довівши, що тонку роботу слід довіряти усе ж таки вискококваліфікованим фахівцям.
В Україні критичний момент, який змусив президента Зеленського переглянути свої зверхні погляди на професіоналів, відбувся місяці два тому. Тоді, якщо пригадуєте, пан президент енергійно і не зважаючи на застереження розумних людей скликав Нормандський саміт, на якому мав намір піти Хуйлу на широкі поступки. Настільки широкі, що це виглядало б як здача на милість Москви, іншими словами планувалася повзуча капітуляція. І це не перебільшення. Такий намір у президента Зеленського реально був, бо з його непрофесійної точки зору сил протистояти Росії в України нема. Отже треба домовлятися, в тому числі й по газу. Адже ж уже очевидно було, що Північний потік -2 Хуйло добудувати встигає, а контракт на транзит газу завершується. Тому вихід залишався один - домовлятися, тобто іти на поступки в надії, що Хуйло проявить велікодушіє і мілосєрдіє. Коли дідусь зрозумів, що це не гра, і що в близькому оточенні Зеленського дійсно панують подібні легковажні настрої, то одразу вийшов на Майдан. Бо вже було не до жартів.
Масові протести «Ні капітуляції!» безперечно зіграли свою роль, але, як дідусь собі думає, своєчасно втрутилися і неабияк стурбовані українські професіонали. Котрі на пальцях пояснили Зеленському усі можливі наслідки поступок Хуйлу. Підводячи президента до тої простої думки, що здаватися на милість Хуйла немає жодних причин. Подейкують, що у той же час деякі цікаві моменти про Хуйла Зеленському розповів Нетаньягу, а трохи згодом і Лукашенко. Обидва знають Хуйла як облупленого і кожен з них вважав своїм обов`язком вберегти молодого українського колегу від непоправимої херні. За свідченнями очевидців, неабияк стривоженою напередодні саміту виглядала і канцлер Меркель. Яка в Парижі, 9 грудня, прямо перед розширеним засіданням, спеціально зустрічалася із Зеленським наодинці. І більше години щось йому розказувала. Результат відомий - Хуйло полетів із саміту нєсолоно хлєбавши, уволив нахер дискредитувавшого себе Суркова і сердито набичився. Й поступово почав вкриватися приємними оку зеленявими плямами.
Зеленяві плями на пиці Хуйла проявилися неспроста, але не через Зеленського. А через Трампа. Якого чимало авторитетних аналітиків впевнено називають послушним домашнім звірятком Хуйла, котре лиже Хуйлу руки і стоїть перед ним на задніх лапках. Може й так, але дивіться яка ситуація. Ще восени минулого року Хуйло готувався урочисто відкрити два газогони: Північний потік 2 та Турецький потік. І водночас торжественно та навекі-вечниє закрутити газовий вентєль на газовій трубі, котра йде територією України, оголосивши Києву шах і мат. Тоді у Хуйла для нестримного оптимізму були всі підстави, адже Німеччина на той час вже по суті здалася. А перед нормандським самітом впав останній бастіон оборони проти Північного потоку 2 - героїчна Данія. І ось у ту мить, коли Хуйло вже радісно потирав руці мріючи про вождєлєнний восторг долгожданной победи, українська делегація в Парижі неочікувано вперлася. А вперлася вона неспроста, бо явно щось знала, а саме - що Америка готує проти Північного потоку 2 нєчто ужасне.
Дідусь не знає імен тих винахідливих хлопців та дівчат, які свого часу соблазнили увлєкающогося різними яскравими проєктами містера Трампа ідеєю постачання в Європу скрапленого американського газу. А відтак зробили його непримиримим ворогом Північного потоку 2. Однак цілком допускаю, що тут гарно потрудилися й українські професіонали і в такому разі вони великі молодці. Бо саме в розпал процедури імпічменту, на стіл містера Трампа ліг оборонний закон із подаруночками для Армії України, а головне - із санкціями проти компаній, які допомагають Хуйлу будувати обхідні газогони. От був би містер Трамп справжнім другом Хуйла чи підписав би він такий закон? Але містер Трамп такий Хуйлу друг, що й ворогів не треба, тому він не зволікаючи, ще 20 грудня той закон взяв і підписав. Трубоукладчики в Північному морі зупинили свою роботу, а Хуйло в Кремлі вкрився волдирями і предався похмурим размишлєніям о пріродє человеческой подлості. Після цього до роботи діловито стали українські переговорники, котрі протягом десяти днів безперервних творчих знущань над російськими газовими шантажистами дотиснули їх до укладення цілком прийнятного для України контракту. Якого без своєчасно підписаного містером Трампом закону могло би й не буть.
Безумовно, це перемога тимчасова і тактична, і не може бути жодних сумнів, що Хуйло з насолодою закрутить вентєль на українській газовій трубі щойно запрацює Північний потік 2. Але й американські професіонали не дрімають і не без подстрекатєльств з боку українських колег готують Хуйлу чергову б`яку - учора стало відомо, що в Конгресі США пишуть іще один закон, який передбачає санкції вже не лише проти компаній, які будують Північний потік 2, але й проти компаній, які планують купувати газ із обхідних російських труб. Схоже, що цей закон цілком можуть прийняти вже у березні, після чого пику Хуйла, будемо сподіватися, обкидає новими плямами у зелено-перламутрових та багрових тонах.
Таким образм наліцо синхронна робота українських та американських професіоналів, між якими явно відчуваються взаємні приязнь та симпатія. Котрі виникли не в останню чергу через необхідність постійно долати труднопрошибаємий дилетантизм вищого політичного керівництва двох дружніх держав. Нескладно собі уявити їхні неформальні зустрічі, коли американські колеги скаржаться своїм українським побратимам на містера Трампа у стилі відомої сцени з фільму «Покровские ворота». Де професіонал Савва Ігнатьєвич з душевним болем оповідає своєму армійському другу Леонтію про Льва Євгеньєвича Хоботова: «Видаюшшийся же человек! На всех язиках как птіца говоріт, но нєт у него равновесія в голове. Просто ж нєвозможно смотреть. Ну и хожу за ним, как за дітьом - он ломаєт, я чіню, он ломаєт - я чіню…». Українські професіонали при цьому понімающе зітхають, їм також є що розповісти про нашого майстра естради Велюрова, але зараз не про це. Просто зафіксуємо, як медичний факт - ні газовий контракт, ні повернення полонених, ні інші результати, які влада представляє як свої досягнення, не були би можливі, якби не тиха, але сумлінна й добросовісна робота професіоналів. На рахунку яких в тому числі і блискуче виграні в міжнародних судах позови проти Росії. Ідьом дальше.
Росія, на превелике щастя, багата здебільшого лише професійними холуями. Справжніх фахівців там не наблюдається, із професіоналів єсть лише один та і той хуйло. Тож не дивно, що Хуйла останніми роками преслєдують сплошні победи, і завдяки нестримному росту міжнародного авторитету Російської Федерації у НАТО скоро попроситься навіть Білорусь.
Візит держсекретаря США Майка Помпео в Київ у Москві навіть не дуже й помітили, там на такоє давно вже не не реагують. Хоча дід добре пам’ятає часи, коли прибуття в Україну якогось нещасного американського сенатора викликало у Кремлі ревниву істерику. А от щас мовчать, як сичі. Привикли. Водночас до візитів американців у Білорусь ще не звикли. Тож варто було Майку Помпео ступити на гостинну білоруську землю, як із Кремля почулося сердите шипіння. Правда, бацька Лукашенко рішуче прервав отеті беспочвенні подозренія, добродушно порадивши ізлішнє ревнивому Хуйлу «Не плачь, девчонка». Дєвчонка Хуйло однак всхлипнув, а потім цілу ніч терзався в душевних страданіях. Аби вгамувати які Лукашенко сьогодні відправився у Сочі, де добре отработанним двіженієм почухав Хуйла межи вухами. Досвідчені майстри циркової естради стверджують, що дрессурі піддаються практично всі види ссавців: леви, ведмеді і навіть тюлені. А от шакали - ні. Між тим у Лукашенки, як бачимо, навіть шакала вкоськати проблему не составляє. Одне слово, мастак.
Блискучі перемоги продовжують переслідувати Хуйла і в регіоні Близького Сходу, де Росія сумлінною працею наплодила собі рекордну кількість ворогів без якоїсь вменяємої відповіді на питання «а нахера?». Особливих успіхів Хуйло досягнув у побудові стратегічних та дружніх відносин із Туреччиною, для якої навіть збудував окремий газогін Турецький потік, котрий ніколи не окупиться і з економічної точки зору вигідний лише Туреччині. І що в результаті? Почув Хуйло він від Ердогана хоч якесь «тешеккюр едерім»? Ні, не почув. Практично одразу після урочистого відкриття газогону Реджеп Ердоган розразився брутальною антиросійською ескападою недвусмислєнно обіцяючи намотати грязних московських ублюдків у Сирії на траки турецьких танків. Хуйло у відповідь шото там попробував в’якнути про турецькі помідори, але Ердогана вже було не унять. А щоб Хуйло почув його лучше, вибрав найкраще на планеті з точки зору його якісного троллингу Хуйла місце - Київ. Звідки злобні нападки на Росію лунають як мінімум у десять разів обідніше, ніж навіть із трибуни ГА ООН.
Тобто цікавим з точки зору політичних аналітиків мав би стати той факт, що два політичні діячі сучасності, які Хуйла знають найкраще, а саме - Лукашенко і Ердоган - распоясалися проти нього пуще обичного. І распоясалися якось на диво синхронно. Правда, поляки теж распоясалися, але з них і не дивно. Однак оця разнуздана по відношенню до Хуйла поведінка досвідчених міжнародних діячів дивним чином співпала в часі із нєсколько странними діями Хуйлуші у царині його унутрішньої політики… конституцію міняє… правітєльство для чогось поміняв… Нафіга? Лукашенко і Ердоган - то не ті хлопці, які піддаються емоціям. Вони явно шото знають і хтозна… може й правда скоро десерт?..
Кстаті, про зміну правітєльства РФ дідусь не писав, і лише висловив невдоволення через відставку Медінського. Котрий своєї священної задачі іще не виконав і до лабораторно чистого ідіотизму російську історичну науку не довів. Однак у Москві запевняють, що Медінський нікуди не зникає і на своїй новій должності помощніка Хуйла продовжить цю потрібну усім нам працю. Це трохи заспокоює. А потім взяв ото дід список нового правітєльства РФ і перше, що впало в око - на зміну одному звільненому Медінському там зараз якесь прямо засилля українських прізвищ. К чему би ето? А як глянув на похмурі пики тих нових і старих віце-прем`єрів та міністрів, то заворушився якийсь неясний здогад. Не дуже та банда на правітєльство схожа. Більше змахує на похоронну команду.
Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за полонених і продовжуємо допомагати Армії і Флоту України.
Та слєдім, щоб віздє порядок був! А не то, що січас ;)
Свирид Опанасович
Crossposts: https://olga-den-f.dreamwidth.org/415549.html
Доброго здоров`я, друзі! Рівно десять років тому Віктор Федорович Янукович тріумфально переміг у другому турі виборів, після чого рішив, що він самий умний. А зря. Україна не дуже любить слішком умних, зате обожає з ними бавитися. І треба сказать забавляється довольно таки жорстоко й безцеремонно, особенно з Хуйлом. Котрого Україна явно держить собі на дєсєрт і хтозна ... може той десерт уже й не за горами.
Дідусь знає, що подібні міркування декому можуть здатися нереалістичними, або занадто оптимістичними. Бо в Україні значно популярнішою є думка авторитетних аналітиків, котрі люблять поговорити про сіру та вбогу Україну, нещасну й кругом усіма затуркану. Котра ні на що не впливає, а навпаки є заручницею світових процесів, тому нею усі помикають. Отже, ми вбогі та дурні і нема на то ради - професійно бідкаються авторитетні аналітики, а чимало громадян дивляться на них захопленими очима: «Які ж вони умні! Аж страх». Не буду нагадувати що зазвичай витворяє Україна із слішком умними, а натомість вважаю за краще спокійно заварити собі традиційну каву чи гарячий чай і зручно вмостившись поглянути на актуальну карту геополітичних собитій. Розклад сил на якій аж ніяк не свідчить, що Україна вбога та затуркана. Ітак.
Перше, що в нас видно на геополітичній мапі, це те, що містер Трамп перед імпічментом встояв. Та вийшов із нього міцнішим, ніж був і на цю мить має дуже мало шансів наступні вибори програти. Ну хіба що дуже вже постарається. Це факт. Чим цей факт загрожує Україні? А нічим.
Навіть навпаки. Україна, яка за збігом обставин стала проти свого бажання причиною процедури імпічменту в США і за будь-якого розвитку подій мала би по ідеї бути крайньою та в усьому винуватою, на здивування багатьох умудрилася із тої катавасії майстерно вислизнути. Формальних причин дорікати Зеленському у Трампа нема, але навіть якщо уявити, що переможе Байден, то і в такому випадку претензій Києву він не висуватиме. Бо нема підстав. Дідусь далекий від думки, що настільки філігранна гра є персональною заслугою президента України і найвірогідніше вона стала наслідком тонкої роботи групи українських професіоналів. Які точно прорахували найоптимальнішу лінію поведінки України у ситуації, що склалася, а Зеленський, відповідно, професіоналам довірився. І, як бачимо, не помилився.
Взагалі-то це такий тренд нашого часу, характерний не лише для України. Бо в багатьох країнах світу до влади зараз приходять дилетанти, котрі щиро переконані, що насправді все просто. Дуже скоро, однак, виявляється, що все дуже непросто, а такий політик швидко вляпується в якусь більшу чи меншу халепу. І тоді в нього єдиний розумний вихід - довіритися спеціалістам. Наприклад містер Трамп тривалий час не звертав на застереження професіоналів жодної уваги і витворяв на зовнішньополітичній арені що собі хотів. І з Кім Чен Ином цілувався-обнімався, і острів Гренландія для Америки купував і навіть, стидно сказать, Хуйла другом називав. І лише під загрозою імпічменту містер Трамп трохи отямився та благально глянув на професіоналів. Ті над містером Трампом зжалилися і майстерно підстрелили йому Касема Сулеймані, довівши, що тонку роботу слід довіряти усе ж таки вискококваліфікованим фахівцям.
В Україні критичний момент, який змусив президента Зеленського переглянути свої зверхні погляди на професіоналів, відбувся місяці два тому. Тоді, якщо пригадуєте, пан президент енергійно і не зважаючи на застереження розумних людей скликав Нормандський саміт, на якому мав намір піти Хуйлу на широкі поступки. Настільки широкі, що це виглядало б як здача на милість Москви, іншими словами планувалася повзуча капітуляція. І це не перебільшення. Такий намір у президента Зеленського реально був, бо з його непрофесійної точки зору сил протистояти Росії в України нема. Отже треба домовлятися, в тому числі й по газу. Адже ж уже очевидно було, що Північний потік -2 Хуйло добудувати встигає, а контракт на транзит газу завершується. Тому вихід залишався один - домовлятися, тобто іти на поступки в надії, що Хуйло проявить велікодушіє і мілосєрдіє. Коли дідусь зрозумів, що це не гра, і що в близькому оточенні Зеленського дійсно панують подібні легковажні настрої, то одразу вийшов на Майдан. Бо вже було не до жартів.
Масові протести «Ні капітуляції!» безперечно зіграли свою роль, але, як дідусь собі думає, своєчасно втрутилися і неабияк стурбовані українські професіонали. Котрі на пальцях пояснили Зеленському усі можливі наслідки поступок Хуйлу. Підводячи президента до тої простої думки, що здаватися на милість Хуйла немає жодних причин. Подейкують, що у той же час деякі цікаві моменти про Хуйла Зеленському розповів Нетаньягу, а трохи згодом і Лукашенко. Обидва знають Хуйла як облупленого і кожен з них вважав своїм обов`язком вберегти молодого українського колегу від непоправимої херні. За свідченнями очевидців, неабияк стривоженою напередодні саміту виглядала і канцлер Меркель. Яка в Парижі, 9 грудня, прямо перед розширеним засіданням, спеціально зустрічалася із Зеленським наодинці. І більше години щось йому розказувала. Результат відомий - Хуйло полетів із саміту нєсолоно хлєбавши, уволив нахер дискредитувавшого себе Суркова і сердито набичився. Й поступово почав вкриватися приємними оку зеленявими плямами.
Зеленяві плями на пиці Хуйла проявилися неспроста, але не через Зеленського. А через Трампа. Якого чимало авторитетних аналітиків впевнено називають послушним домашнім звірятком Хуйла, котре лиже Хуйлу руки і стоїть перед ним на задніх лапках. Може й так, але дивіться яка ситуація. Ще восени минулого року Хуйло готувався урочисто відкрити два газогони: Північний потік 2 та Турецький потік. І водночас торжественно та навекі-вечниє закрутити газовий вентєль на газовій трубі, котра йде територією України, оголосивши Києву шах і мат. Тоді у Хуйла для нестримного оптимізму були всі підстави, адже Німеччина на той час вже по суті здалася. А перед нормандським самітом впав останній бастіон оборони проти Північного потоку 2 - героїчна Данія. І ось у ту мить, коли Хуйло вже радісно потирав руці мріючи про вождєлєнний восторг долгожданной победи, українська делегація в Парижі неочікувано вперлася. А вперлася вона неспроста, бо явно щось знала, а саме - що Америка готує проти Північного потоку 2 нєчто ужасне.
Дідусь не знає імен тих винахідливих хлопців та дівчат, які свого часу соблазнили увлєкающогося різними яскравими проєктами містера Трампа ідеєю постачання в Європу скрапленого американського газу. А відтак зробили його непримиримим ворогом Північного потоку 2. Однак цілком допускаю, що тут гарно потрудилися й українські професіонали і в такому разі вони великі молодці. Бо саме в розпал процедури імпічменту, на стіл містера Трампа ліг оборонний закон із подаруночками для Армії України, а головне - із санкціями проти компаній, які допомагають Хуйлу будувати обхідні газогони. От був би містер Трамп справжнім другом Хуйла чи підписав би він такий закон? Але містер Трамп такий Хуйлу друг, що й ворогів не треба, тому він не зволікаючи, ще 20 грудня той закон взяв і підписав. Трубоукладчики в Північному морі зупинили свою роботу, а Хуйло в Кремлі вкрився волдирями і предався похмурим размишлєніям о пріродє человеческой подлості. Після цього до роботи діловито стали українські переговорники, котрі протягом десяти днів безперервних творчих знущань над російськими газовими шантажистами дотиснули їх до укладення цілком прийнятного для України контракту. Якого без своєчасно підписаного містером Трампом закону могло би й не буть.
Безумовно, це перемога тимчасова і тактична, і не може бути жодних сумнів, що Хуйло з насолодою закрутить вентєль на українській газовій трубі щойно запрацює Північний потік 2. Але й американські професіонали не дрімають і не без подстрекатєльств з боку українських колег готують Хуйлу чергову б`яку - учора стало відомо, що в Конгресі США пишуть іще один закон, який передбачає санкції вже не лише проти компаній, які будують Північний потік 2, але й проти компаній, які планують купувати газ із обхідних російських труб. Схоже, що цей закон цілком можуть прийняти вже у березні, після чого пику Хуйла, будемо сподіватися, обкидає новими плямами у зелено-перламутрових та багрових тонах.
Таким образм наліцо синхронна робота українських та американських професіоналів, між якими явно відчуваються взаємні приязнь та симпатія. Котрі виникли не в останню чергу через необхідність постійно долати труднопрошибаємий дилетантизм вищого політичного керівництва двох дружніх держав. Нескладно собі уявити їхні неформальні зустрічі, коли американські колеги скаржаться своїм українським побратимам на містера Трампа у стилі відомої сцени з фільму «Покровские ворота». Де професіонал Савва Ігнатьєвич з душевним болем оповідає своєму армійському другу Леонтію про Льва Євгеньєвича Хоботова: «Видаюшшийся же человек! На всех язиках как птіца говоріт, но нєт у него равновесія в голове. Просто ж нєвозможно смотреть. Ну и хожу за ним, как за дітьом - он ломаєт, я чіню, он ломаєт - я чіню…». Українські професіонали при цьому понімающе зітхають, їм також є що розповісти про нашого майстра естради Велюрова, але зараз не про це. Просто зафіксуємо, як медичний факт - ні газовий контракт, ні повернення полонених, ні інші результати, які влада представляє як свої досягнення, не були би можливі, якби не тиха, але сумлінна й добросовісна робота професіоналів. На рахунку яких в тому числі і блискуче виграні в міжнародних судах позови проти Росії. Ідьом дальше.
Росія, на превелике щастя, багата здебільшого лише професійними холуями. Справжніх фахівців там не наблюдається, із професіоналів єсть лише один та і той хуйло. Тож не дивно, що Хуйла останніми роками преслєдують сплошні победи, і завдяки нестримному росту міжнародного авторитету Російської Федерації у НАТО скоро попроситься навіть Білорусь.
Візит держсекретаря США Майка Помпео в Київ у Москві навіть не дуже й помітили, там на такоє давно вже не не реагують. Хоча дід добре пам’ятає часи, коли прибуття в Україну якогось нещасного американського сенатора викликало у Кремлі ревниву істерику. А от щас мовчать, як сичі. Привикли. Водночас до візитів американців у Білорусь ще не звикли. Тож варто було Майку Помпео ступити на гостинну білоруську землю, як із Кремля почулося сердите шипіння. Правда, бацька Лукашенко рішуче прервав отеті беспочвенні подозренія, добродушно порадивши ізлішнє ревнивому Хуйлу «Не плачь, девчонка». Дєвчонка Хуйло однак всхлипнув, а потім цілу ніч терзався в душевних страданіях. Аби вгамувати які Лукашенко сьогодні відправився у Сочі, де добре отработанним двіженієм почухав Хуйла межи вухами. Досвідчені майстри циркової естради стверджують, що дрессурі піддаються практично всі види ссавців: леви, ведмеді і навіть тюлені. А от шакали - ні. Між тим у Лукашенки, як бачимо, навіть шакала вкоськати проблему не составляє. Одне слово, мастак.
Блискучі перемоги продовжують переслідувати Хуйла і в регіоні Близького Сходу, де Росія сумлінною працею наплодила собі рекордну кількість ворогів без якоїсь вменяємої відповіді на питання «а нахера?». Особливих успіхів Хуйло досягнув у побудові стратегічних та дружніх відносин із Туреччиною, для якої навіть збудував окремий газогін Турецький потік, котрий ніколи не окупиться і з економічної точки зору вигідний лише Туреччині. І що в результаті? Почув Хуйло він від Ердогана хоч якесь «тешеккюр едерім»? Ні, не почув. Практично одразу після урочистого відкриття газогону Реджеп Ердоган розразився брутальною антиросійською ескападою недвусмислєнно обіцяючи намотати грязних московських ублюдків у Сирії на траки турецьких танків. Хуйло у відповідь шото там попробував в’якнути про турецькі помідори, але Ердогана вже було не унять. А щоб Хуйло почув його лучше, вибрав найкраще на планеті з точки зору його якісного троллингу Хуйла місце - Київ. Звідки злобні нападки на Росію лунають як мінімум у десять разів обідніше, ніж навіть із трибуни ГА ООН.
Тобто цікавим з точки зору політичних аналітиків мав би стати той факт, що два політичні діячі сучасності, які Хуйла знають найкраще, а саме - Лукашенко і Ердоган - распоясалися проти нього пуще обичного. І распоясалися якось на диво синхронно. Правда, поляки теж распоясалися, але з них і не дивно. Однак оця разнуздана по відношенню до Хуйла поведінка досвідчених міжнародних діячів дивним чином співпала в часі із нєсколько странними діями Хуйлуші у царині його унутрішньої політики… конституцію міняє… правітєльство для чогось поміняв… Нафіга? Лукашенко і Ердоган - то не ті хлопці, які піддаються емоціям. Вони явно шото знають і хтозна… може й правда скоро десерт?..
Кстаті, про зміну правітєльства РФ дідусь не писав, і лише висловив невдоволення через відставку Медінського. Котрий своєї священної задачі іще не виконав і до лабораторно чистого ідіотизму російську історичну науку не довів. Однак у Москві запевняють, що Медінський нікуди не зникає і на своїй новій должності помощніка Хуйла продовжить цю потрібну усім нам працю. Це трохи заспокоює. А потім взяв ото дід список нового правітєльства РФ і перше, що впало в око - на зміну одному звільненому Медінському там зараз якесь прямо засилля українських прізвищ. К чему би ето? А як глянув на похмурі пики тих нових і старих віце-прем`єрів та міністрів, то заворушився якийсь неясний здогад. Не дуже та банда на правітєльство схожа. Більше змахує на похоронну команду.
Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за полонених і продовжуємо допомагати Армії і Флоту України.
Та слєдім, щоб віздє порядок був! А не то, що січас ;)
Свирид Опанасович
Crossposts: https://olga-den-f.dreamwidth.org/415549.html