Ми не були ще рідними
на берегах
бірюзових ночей,
коли наші весни
линули,
а на снігу
пломенів протвейн,
ми ще висіли
на різних жилках,
ти ніби місяць
і я ніби зірка.
Ми би невимушено
відвикли,
щойно би кроки між нами
стихли.
Бо не споріднює
жодна драма,
пороги, кордони,
відкриті брами -
так,
як зачинені раптом за нами
двері
й телепатичні портали.
І Бога ж не втомлює
ця теорема -
створює рівно
дві половини,
а далі самі собі
плавляться схеми,
і ось ми система,
і ми - родина.