ONE
O N E
Є спогади, ніби хвороби,
яких не можеш позбутися,
скаженієш, мов дика худоба -
а ніяк не виходить забутися.
І спалахують болем нахабним
примари потягів на дні моря,
і заповнюють снів коридори
кілометри червоної кардіограми.
Така тут, холєра, програма -
цілодобово пісня та сама.
І монетами слів падає злива,
і ніби спинити це все неможливо.
Але знаєш, у гетто пам'яті
ти сам собі зомбі, бейбі,
ти електрон і атом,
пацієнт і патологоанатом.
Май сподівання лише на тишу
без кольорів і символів,
іди собі далі й вище,
де мрії до неба ближчі.
І якщо ця доза самотності
не зруйнує усіх клітин,
раз по раз усі інородності
звільнять увесь твій плин,
А тоді ти нарешті спатимеш,
як щасливий дурний нероба, бо..
Минають усі спогади,
минають усі хвороби.
.