Замість некролога
Свій вірш присв’ячений небіжчику, Іван (Йоханан) Потьомкін закінчує такими рядками :
...Ось і остання сторінка. І що ж ?
Гірко, немов од ягід терпких калини
Гірко і прикро, і по єству дрож
Начебто в гості біду покликали
А між рядками без горя жили
Ті, хто штовхали вас на Голгофу
Ті, кому разом ви кісткою в горлі були
Ті, кого біль ваш не ятрив анітрохи
Ті, хто під’юджував вас осоружно...
Стільки на розбрат пішло століть
Замість творити одну родину !..
Хай же на древі нової Вкраїни
Квітне також і юдейськая віть.
Яків Сусленський помер 19 жовтня...
Він народився 10 травня 1929 року в м. Ананьїв на Одещині. В 1941 році евакуація - Астрахань. До 1945 року працював на заводі. Закінчив факультет англійської мови Одеського інституту іноземних мов в 1953 році, відтоді викладав англійську в школі. Сорокодвохлітній вчитель був заарештований в лютому 1970 р. в м. Бендери, що в Молдові, приводом стали відкриті листи в ЦК КПСС. Під час обшуку вилучені маґнітофонні записи радіопередач Бі-Бі-Сі і щоденник, де пан Яків записував свої роздуми і розмови з друзями. Думали як зробити життя кращим, розмовляли про чехословацькі події. Прокурор прохав два роки ув’язнення. Суд постановив - сім років позбавлення волі.
Відтак тюрми, табори... Тут пан Яків знайомиться з українцями, зі старими упівцями і з новими - призиву 65-го року. А незабаром приходить і поповнення : жнива Великого Погрому 1972 року. Разом боряться за свої права, за права своїх народів, за права людини. Наприкінці 1974 року разом з Володимиром Балахоновим, Яків Сусленський розробляє Положення про перехід на статут політв’язня. Серед “статутників” - Віталій Калиниченко, Зорян Попадюк, Арье Вудка, Юрій Шухевич, Володимир Буковський, Зиновій Антонюк, Ізраель Залмансон, Валентин Мороз, Йонас Вальдман, Олесь Сергієнко, Арье Хнох, Микола Шаригін, Кронід Любарський, Григорій Приходько, Юрій Федоров, Василь Федоренко і багато-багато инших. Пізніше приєднаються - Нійоле Садунайте, Ірина Калинець, Ірина Сеник, Оксана Попович, Паруйр Айрікян, В'ячеслав Чорновіл, Михайло Хейфец, Данило Шумук, Володимир Осіпов... Зеківський Інтернаціонал проти антинаціональної і антинародної влади.
Влада відповідає репресіями - активістів кидають до карцерів. Яків Сусленський рекордсмен відсідки в карцері, так в травні 1975 року - 15 діб. Стан здоровля значно погіршується. Якось в карцері він знепритомлює - серцевий напад, і так лишається лежати без тями на брудній, цементній підлозі протягом п’ятьох годин. Це не зупиняє катів : в січні-лютому 1976 року - 15 і 12 діб...
На побаченні в травні того року він каже дружині, що навряд чи вийде живим. Він помиляється, в 1977 році строк “покарання” закінчується, і пан Яків отримує можливість виїхати до Ізраїлю. І тут не залишає він боротьбу за своїх товаришів-зеків, надокучає ізраїльским політикам з проханнями, петиціями, вимогами... Призвичаївшись до нового місця, в 1979 році він створює “Комітет єврейсько-українських зв’язків” (пізніше названий “Товариством єврейсько-українських зв’язків”). Членами Товариства стають зокрема ізраїлські історики Ізраїль Клейнер, Михайло Френкін, Вольф Москович. Тож не дивно, що поставивши собі за мету “поліпшення стосунків між єврейським та українським народами”, одним з головних напрямків діяльности Товариства буде розшук українців, які під час нацистської окупації рятували жидів. І клопотання перед Яд ВаШем за признання їх “Праведниками народів світу”. Завдяки старанням Товариства кілька сотень українців були визнані Праведниками, а опосередковано, мабуть більше половини з 2 246 Праведників на сьогодні признаних Яд ВаШем. Чимало зусиль поклав Яків Сусленський для того щоб Праведником був признаний Митрополит Андрей Шептицький. Але йому не пощастило подолати антиукраїнські упередження.
Стараннями Товариства та за фінансовою підтримкою українця з Канади, Юрія Диби, 13 травня 1985 році на горі Сіон, що в Єрусалимі, недалеко від меморіального комплексу Яд ВаШем, почесно відкритий пам’ятник єврейським та українським жертвам нацизму та комунізму. На цю подію негайно реаґує Комісія ЦК КПУ з питань пропаґанди і контрпропаґанди, вона пропонує дати доручення товариству “Україна” опублікувати в газетах “Вісті з України” / “Ньюс фром Юкрейн” репліку дискредитуючого характеру, зробивши основний акцент на “викриті профашистського характеру українських емігрантських центрів США і Канади, зусиллями яких був споруджений так званий “пам’ятник”, і приналежність його автора Ю. Диби до дивізії СС.” (Центральний державний архів громадських об’єднань України, Ф.1. - Оп.25. - Спр.2859. - Арк.133)
Кілька днів після відкриття ізраїльскі покидьки вщент розтрощують пам’ятник. Злочинці не будуть покарані...
Хоч квола та здебільшого беззуба, антиукраїнська, антисемітська потвора існує й понині, як і вчора вона намагається роздмухати ворожнечю між українцями ти жидами. Малюючи образ українця - “генетичного” антисеміта, та жида - одвічного ворога українсьтва.
Шукаючи інформацію про “Товариство єврейсько-українських зв’язків”, я натрапив на такий характерний малюнок :
Це про пана Якова. Коментарі, думаю, зайві.
На смерть Якова Сусленського Іван Потьомкін написав вірша, рефреном якого є “Незамінимі є !” На це хочеться відповісти словами Бертольда Брехта : “Нещасний той нарід, який потребує героїв”. Зі смертью пана Якова здається завершилась героїчна епоха українсько-жидівських стосунків. “Разом ми боролись”, казав Жаботинський про діячів УНР, разом з українськими політв’язнями боровся Сусленський...
В спадщину він залишим нам недовершені свої справи :
Пам’яті єврейських жертв - обов’язок добути признання Митрополита Шептицького Праведником народів світу. Пам’яті українських жертв - обов’язок відновити пам’ятник на горі Сіон.
В ім’я світлої пам’яті Якова Сусленського. Зіхроно льевраха.