May 09, 2014 23:23
Запалило свічки каштанів - молитись разом.
Голубами пересилати богам пожертви.
Я тепер обриваю звично тривожні фрази.
Ця весна чарівна - надто на фоні нервів.
На піску чи в траві високій сидіти м’яко так,
Забувати про час, кульбабі здувати свиту.
І ніяк не вирости так, щоб уже не плакати,
Не боятися зовсім нічого і всіх любити.
Приїжджати в місця дитинства, красу вдихати,
Пригадати, яку і де ми саджали грядку…
Від жахів у містах рятує лісок і хата.
Молотило історії - стане на хліб нащадкам?
Заспокоїти серце тим, що усе на краще нам,
Що усе промине колись - і лихе, і хороше.
Богу дякувати буденно, вклонятись пращурам.
Щоб і нас, і кривдників наших було теж прощено.
(08-09.05.14)
вірші