Страхи (розкол, війна, образа)
Розколюється світ - не втримаєш в обіймах. Малішає земля, неначе від ридань. Ти забуваєш, як було колись спокійно. Знецінюється скарб здобутих досі знань.
Тепер би мати дар провісника й стратега, уміти в бій іти чи зцілювати враз, відводити біду, на нуль множити его, робити добре щось без зайвих поз і фраз.
Розкол - як між людей: чи горе, чи спасіння від непорозумінь і руху врізнобіч? Але печаль і біль все ж залягають тінню, а рідні - як чужі стають від протиріч.
Розкол іде по нас - у кожного по серцю, світогляду, сім’ї, по душах і тілах. Скажи комусь "люблю", собі скажи "не сердься", і не суди людей, не знаючи підстав.
Дай Боже нам терпцю і мудрості на єдність, дай сили і тепла без цих "твоє", "моє" дійти до мирових - відмова чи взаємність. Тоді, може, й війна з ганьбою омине.
(13.04.14, вечір + 19.04.14, ранок)
А це писалося ще на початку березня... Образ війни раз по раз накривав. Мама тоді сказала: "може, не показуй - а то твої вірші часом збуваються", - і я заховала. Часом світлішало від надії, часом знову накривало. Тепер бачу, що війни "світової" не буде (поки), але напруга вкарбувалася вже в слова...
А третя світова почнеться із майдану. Спочатку непомітно, а потім лиш тримай. І вже не розбереш, хто свій, а хто не з нами, і де, Каїне-брате, отой весь "мир-труд-май".
Зайти, як друг, у тил - зі зброєю й брехнею. Порушити кордон, а там - углиб, углиб. До серця допекти, аби зробить "своєю" мою країну У, забувши страх і стид..
Я вірю, що не всі мовчать і аплодують по той бік барикад, по той бік боротьби. Але надій на те, що їх і нас почують, так мало, що чекай, що зіткнуться лоби…
І ми ж не утечем із рюкзачком на віддаль, і як допомогти, коли геть пацифіст, а тут за клапть землі на лідера йде лідер, і ядерна біда чекає, хто б натис…
Ні, злодію, не руш. Згадай, як ветерани мовчать про жах війни. про другу світову. Як дякують тепер за кожен мирний ранок. Як діти вже живуть історію нову.
Хай кожному своє, хай лишиться, як треба. Хоч скільки влади май, а будеш у землі, як кожен у свій час. Але за мирне небо вшанують, а за біль - тягар недобрих слів.
Нам рятувати нас, а іншим тут не місце. Не в збройній силі міць, не у нахабстві - вись. Загарбник - ґвалтівник, ми не забудем підступ. І доки є ще шанс, Росіє, зупинись.
(08.03.14, вечір…+ 09.03.14, ранок)
Ненасытная Россия хочет третьей мировой.
Показать кому-то силу, отобрать: Крым, Киев - мой.
То как друг заходит с тыла, то оружием трясет.
Но не будешь милым силой; деньги, армия - не всё.
Хоть не каждый россиянин поддержал бы беспредел.
Но молчат все те, кто с нами; все, кто против, - не у дел.
И всего-то - полуостров, степи, шахты, чернозем…
Но нахальничают гости, с автоматом - о своем.
И язык нам не помеха, и проблемы мы решим,
Только бы чужие стерхи не меняли нам режим.
…Может, всё ж война не скоро или даже не война -
Но соседи таки воры, провоцируют нас на
Рознь, борьбу, сопротивленье... Каждый - будто сам не свой.
Это станет вашей тенью. Уходите с ней домой.
(09.03.14, утро + 22.04.14)
PS: Насправді, найгірше, як на мене, - саме розкол і розрив зв'язків та довіри. Їх відновлювати доведеться роками-десятиріччями-поколіннями...
Тепер би мати дар провісника й стратега, уміти в бій іти чи зцілювати враз, відводити біду, на нуль множити его, робити добре щось без зайвих поз і фраз.
Розкол - як між людей: чи горе, чи спасіння від непорозумінь і руху врізнобіч? Але печаль і біль все ж залягають тінню, а рідні - як чужі стають від протиріч.
Розкол іде по нас - у кожного по серцю, світогляду, сім’ї, по душах і тілах. Скажи комусь "люблю", собі скажи "не сердься", і не суди людей, не знаючи підстав.
Дай Боже нам терпцю і мудрості на єдність, дай сили і тепла без цих "твоє", "моє" дійти до мирових - відмова чи взаємність. Тоді, може, й війна з ганьбою омине.
(13.04.14, вечір + 19.04.14, ранок)
А це писалося ще на початку березня... Образ війни раз по раз накривав. Мама тоді сказала: "може, не показуй - а то твої вірші часом збуваються", - і я заховала. Часом світлішало від надії, часом знову накривало. Тепер бачу, що війни "світової" не буде (поки), але напруга вкарбувалася вже в слова...
А третя світова почнеться із майдану. Спочатку непомітно, а потім лиш тримай. І вже не розбереш, хто свій, а хто не з нами, і де, Каїне-брате, отой весь "мир-труд-май".
Зайти, як друг, у тил - зі зброєю й брехнею. Порушити кордон, а там - углиб, углиб. До серця допекти, аби зробить "своєю" мою країну У, забувши страх і стид..
Я вірю, що не всі мовчать і аплодують по той бік барикад, по той бік боротьби. Але надій на те, що їх і нас почують, так мало, що чекай, що зіткнуться лоби…
І ми ж не утечем із рюкзачком на віддаль, і як допомогти, коли геть пацифіст, а тут за клапть землі на лідера йде лідер, і ядерна біда чекає, хто б натис…
Ні, злодію, не руш. Згадай, як ветерани мовчать про жах війни. про другу світову. Як дякують тепер за кожен мирний ранок. Як діти вже живуть історію нову.
Хай кожному своє, хай лишиться, як треба. Хоч скільки влади май, а будеш у землі, як кожен у свій час. Але за мирне небо вшанують, а за біль - тягар недобрих слів.
Нам рятувати нас, а іншим тут не місце. Не в збройній силі міць, не у нахабстві - вись. Загарбник - ґвалтівник, ми не забудем підступ. І доки є ще шанс, Росіє, зупинись.
(08.03.14, вечір…+ 09.03.14, ранок)
Ненасытная Россия хочет третьей мировой.
Показать кому-то силу, отобрать: Крым, Киев - мой.
То как друг заходит с тыла, то оружием трясет.
Но не будешь милым силой; деньги, армия - не всё.
Хоть не каждый россиянин поддержал бы беспредел.
Но молчат все те, кто с нами; все, кто против, - не у дел.
И всего-то - полуостров, степи, шахты, чернозем…
Но нахальничают гости, с автоматом - о своем.
И язык нам не помеха, и проблемы мы решим,
Только бы чужие стерхи не меняли нам режим.
…Может, всё ж война не скоро или даже не война -
Но соседи таки воры, провоцируют нас на
Рознь, борьбу, сопротивленье... Каждый - будто сам не свой.
Это станет вашей тенью. Уходите с ней домой.
(09.03.14, утро + 22.04.14)
PS: Насправді, найгірше, як на мене, - саме розкол і розрив зв'язків та довіри. Їх відновлювати доведеться роками-десятиріччями-поколіннями...