Про любов і дотичне
"Зачем мне твои слова о любви? Сделай что-то, если любишь. Любовь, в моем понимании, это готовность (и способность) отказаться от чего-то своего ради (блага) другого, любимого…" (с) - мой дедушка об отношении своего внука. Но так о всех формах любви - в моем понимании.
"Свобода - это осознанная необходимость" - еще одно из избранных изречений дедушки, марксистское…
…
"Що я можу для тебе зробити" Сергія Жадана знову згадалося.
= = =
Стільки тепла, уваги й мудрості в останні дні дарує світ…
Сьогодні отримала листівку з привітаннями до дня народження, написану мені 30-ма мовами (!!!) і лівою рукою (!). І ще книжку про Леонардо да Вінчі з чудовими ілюстраціями. А я саме нещодавно була на присвяченій йому виставці - і вирішила більше дізнатися про цього генія. Ніби мої думки зчитали.
Узагалі останні дні я і світ загострено "суголосні" - то я чиїсь думки читаю чи передчуваю події, то мене інші ніби зчитують…
Навіть після минулого тижня - тихого і сумного - озвалися люди, які не могли знати про мій стан і яких я не сподівалася чути. І це вже не вперше. Таке враження, ніби світ краще чує sos, коли декілька людей переймаються чи й дратуються мною, ніж коли одна я… журюся. Воно й не дивно: зосередження уваги та енергії… Але знаково. Добре, що до спілкування я "вирівнююся" і знаходжу опору і світло…
Лісотерапія на Житомирщині в вихідні допомогла відновити і голос, і світлий настрій. Стежки, суниці, сосни, гриби, чорниці - всього потрошку. І дороги, й лелеки вздовж доріг. І мої найкращі й найрідніші… поруч - і до щему…
А Київ мене знічує. Останні дні раптом слабкість різна… і заглибленість. І хочеться то побурчати про всяке (від неграмотності поетів і йогів, крізь буденне і прикре - як б’ють ногами людину й ніхто не втрутиться, як агресія зводить людей зі світу, як страх владних заступає розум і совість… до релігійного і світоглядного).
А то все милує й захоплює - тихо: як пахнуть липи й скошена трава, як затишно в обіймах друзів, як ніяково з тими, хто боїться навіть доторкнутися чи бути щирим… як гарно котиться сонце за обрій, поступаючись красеню-місяцю, як уплітають пісні у повітря птахи, як прикрашає місто творчість сміливців - Пейзажна алея та інше.
І все це такі цінні шматочки пазла. Як і всі емоції життя, як будь-який досвід… І знаки сприймаються дословесно, чуттями. І зміни майже не лякають…)
Завтра знову дорога. Побути у тиші. в собі. І повернутися оновленою чуттєво.
"Свобода - это осознанная необходимость" - еще одно из избранных изречений дедушки, марксистское…
…
"Що я можу для тебе зробити" Сергія Жадана знову згадалося.
= = =
Стільки тепла, уваги й мудрості в останні дні дарує світ…
Сьогодні отримала листівку з привітаннями до дня народження, написану мені 30-ма мовами (!!!) і лівою рукою (!). І ще книжку про Леонардо да Вінчі з чудовими ілюстраціями. А я саме нещодавно була на присвяченій йому виставці - і вирішила більше дізнатися про цього генія. Ніби мої думки зчитали.
Узагалі останні дні я і світ загострено "суголосні" - то я чиїсь думки читаю чи передчуваю події, то мене інші ніби зчитують…
Навіть після минулого тижня - тихого і сумного - озвалися люди, які не могли знати про мій стан і яких я не сподівалася чути. І це вже не вперше. Таке враження, ніби світ краще чує sos, коли декілька людей переймаються чи й дратуються мною, ніж коли одна я… журюся. Воно й не дивно: зосередження уваги та енергії… Але знаково. Добре, що до спілкування я "вирівнююся" і знаходжу опору і світло…
Лісотерапія на Житомирщині в вихідні допомогла відновити і голос, і світлий настрій. Стежки, суниці, сосни, гриби, чорниці - всього потрошку. І дороги, й лелеки вздовж доріг. І мої найкращі й найрідніші… поруч - і до щему…
А Київ мене знічує. Останні дні раптом слабкість різна… і заглибленість. І хочеться то побурчати про всяке (від неграмотності поетів і йогів, крізь буденне і прикре - як б’ють ногами людину й ніхто не втрутиться, як агресія зводить людей зі світу, як страх владних заступає розум і совість… до релігійного і світоглядного).
А то все милує й захоплює - тихо: як пахнуть липи й скошена трава, як затишно в обіймах друзів, як ніяково з тими, хто боїться навіть доторкнутися чи бути щирим… як гарно котиться сонце за обрій, поступаючись красеню-місяцю, як уплітають пісні у повітря птахи, як прикрашає місто творчість сміливців - Пейзажна алея та інше.
І все це такі цінні шматочки пазла. Як і всі емоції життя, як будь-який досвід… І знаки сприймаються дословесно, чуттями. І зміни майже не лякають…)
Завтра знову дорога. Побути у тиші. в собі. І повернутися оновленою чуттєво.