:) с-ніжне...
Останнім часом - дивовижне відчуття світла звідусіль. Навіть коли холодно, втомлено, сумбурно, навіть попри дрібні (чи й не зовсім) турботи. Так спокійно… рухатися далі - навіть коли щось раптово збурює чи напружує. Треба лише встигнути видихнути, коли… Є що сказати, показати - а не хочеться ні говорити, ні "зринати"… Затишок… Душі співзвучна (надіслана) "Лірична тема" Рибнікова...
…Ввечері в переході зустрілася поглядом із гітаристом… Усміх… У паузі - майже одночасне "привіт". Віддячила - навіть не за музику, а за присутність - і пішла, не вислухавши пісню. Затриматися було б надто… особистісно…
…Сьогодні раптом згадувала свій вірш-відповідь Сніжній Королеві від імені Кая, який постарів ("Здравствуй, моя родная…")... Треба б якось відпускати нові вірші - раптом комусь будуть вчасні… Ось поки - один із останніх:
Слухай сніг, він скрипалить на голих гілках,
доки ти цигарки палиш, паузу взявши.
Занімів цілий світ, тільки думка стрімка
устигає торкнутися ваших і наших.
Під ногами метро ледь помітно трясе,
ніби губи тремтять від морозу, образи…
І бажання, затиснені в сумнів-корсет,
вириваються у недоказані фрази.
Дні навиліт летять, ніби кадри в кіно,
мерехтять, залишаючи гру світла й тіні.
Смуги світла - мажор, смуги тіні - мінор.
А на зміну приходять нові покоління…
Чим розважу тебе? Як теплом напою?
Чи наповню любов'ю хоч часточку серця?
Я вслухаюсь у сніг, як у мову твою,
щоб відчути місця, де взаємність береться.
(26-27.01.12)
PS: увечері раптом натрапила на люблене "Я тебя никогда не забуду…" - і зворушилась до сліз і від цієї найпершої версії, і від пізнішої…
…Ввечері в переході зустрілася поглядом із гітаристом… Усміх… У паузі - майже одночасне "привіт". Віддячила - навіть не за музику, а за присутність - і пішла, не вислухавши пісню. Затриматися було б надто… особистісно…
…Сьогодні раптом згадувала свій вірш-відповідь Сніжній Королеві від імені Кая, який постарів ("Здравствуй, моя родная…")... Треба б якось відпускати нові вірші - раптом комусь будуть вчасні… Ось поки - один із останніх:
Слухай сніг, він скрипалить на голих гілках,
доки ти цигарки палиш, паузу взявши.
Занімів цілий світ, тільки думка стрімка
устигає торкнутися ваших і наших.
Під ногами метро ледь помітно трясе,
ніби губи тремтять від морозу, образи…
І бажання, затиснені в сумнів-корсет,
вириваються у недоказані фрази.
Дні навиліт летять, ніби кадри в кіно,
мерехтять, залишаючи гру світла й тіні.
Смуги світла - мажор, смуги тіні - мінор.
А на зміну приходять нові покоління…
Чим розважу тебе? Як теплом напою?
Чи наповню любов'ю хоч часточку серця?
Я вслухаюсь у сніг, як у мову твою,
щоб відчути місця, де взаємність береться.
(26-27.01.12)
PS: увечері раптом натрапила на люблене "Я тебя никогда не забуду…" - і зворушилась до сліз і від цієї найпершої версії, і від пізнішої…