Побіжне, з відчуттів і давнього

[olenya_lli]

Позавчорашнє. Виросло з мене, хоча думаю зовсім про інше тепер. Відлуння?

Дощ зриває останнє з дерев.
Помирають дерева в столиці,
Бо бракує повітря - теплиця,
А не місто магічне й старе.

Засинає земля, і птахи
Сперечаються за крихти хліба.
Хто тебе з рівноваги знов вибив,
Що біжиш, боже мій, на дахи?

Потримай у долонях тепло…
Вітер зимний залазить під одяг,
І підводить мене кровообіг,
І цілунками списую скло.

Листопад каже правду - вже час.
Час прощатися і відпускати
Тих, хто в серці лишився, як накип,
Хто на інше розмінює нас…

Але й час берегти тих, хто є -
Надто поруч, аби не відчути,
Тих, хто дбає - чи радість, чи скрута,
Тих, хто серцю вогню додає.

Ми цілуємо стопами шлях,
Наші тіні вклоняються небу -
І розгадується дивний ребус,
Як ніхто із нас не помишляв.

(15-ніч на 16.11.11)