Ну а тепер - Білорусь!
«Чудернацька країна!» - сказав друг, коли ми вже були на шляху додому.
Їздили ми до друзяк, з якими познайомилися 2 роки тому в Криму, коли жили в наметах в Ласпі. Доля нас тоді звела з парою з Білорусі і з парою з Миколаєва. І так нам шістьом було добре разом, ніби знали один одного чи не все життя.
До цього вікенду ми бували в гостях у білорусів (скільки тут їхати), вони до нас теж навідалися. А от миколаївських ніяк не вдавалося витягти. І от… Передбачливо залишивши дитину у бабусі і зустрівши друзяк на автовокзалі, ми о 6-й ранку вже їхали в сторону Гомеля.
Пропускних пунктів на кордоні біля Чернігова - 2 - Комарино і Гомель. Через Гомель їдуть усі, в тому числі і москалі. Через Комарино - місцеві і ті, хто знає. Мінуси і плюси є на обох. Якщо на Гомелі багато людей, то на Комарино паралітична митниця. При тому з українського боку (білорусам - респект). Враження, ніби повернулися на років 20-ть назад. Тільки тепер я можу оцінити роботу прикордонників на західному кордоні.
В світлі економічної кризи і відсутності іноземного бабла, наполегливо рекомендуємо А.Лукашенко подумати над можливістю перетворення окремих міст Білорусі на Лас-Вегаси. А саме - легалізувати ігровий бізнес і легкі наркотики.
Налякані історіями про відсутність в Білорусі сирого м’яса, ми взяли з собою стільки їдла, що могли б прожити за його рахунок тиждень.
А ще взяли трохи грошей, бо паралельно ходили чутки про дешеві білоруські товари.
Правда: дійсно проблематично купити сире м’ясо, а також свіжі овочі. Результат планової економіки. Тому привезені нами огірки з помідорами, дуже згодилися. Також правда про дешеві товари місцевого виробництва. Вони до того ж і якісні. Особливо мова йде про трикотаж. Різниця з Україною - втричі. Дешеві були і золоті прикраси (але мало часу :-()
Проте, враховуючи нещодавнє рішення їхнього президента щодо валютного курсу, така шара недовго протримається.
Справжні, я би сказала - автентичні болота вздовж доріг. Білорусь дуже чиста. Ззовні. В лісі, однак, так само гадять, як і в нас. Порівняно з Україною - немає необробленої землі. Засіяно все, навіть найменші латочки. І корови, корови, корови. В житті стільки не бачила. Між іншим, Україна імпортує білоруське масло. Але експортує все інше :-).
Враження від країни ніби позитивне. Однак, відчувається фальш. Відчувається, що ця будівля з піску. Відчувається, що білоруси бояться. Не кризи, ні, але системи. Люди напружені і роздратовані. Про політику - ані пари з уст.
Ну і не треба нам про політику. В нас тут своїх пасочок повно.
І поїхали ми на далекий хутір над Дніпром. З правильною музикою, з іншим всім теж правильним.
:-) Можу сказати одне - «Друзі мої, як добре, що ви в нас є!»
А знаєте скільки в тих поліських лісах грибів. Ходиш по ним. А природа неторкана!! Круча височезна, чаплі на Дніпрі, чиста вода, відсутні сліди людини і сліди присутності диких тварин.
Місце сили.
