Осінній Мінськ: позаробочі враження
Коли протягом одного листопада 3 вікенди по черзі проводиш у Стокгольмі, Мінську і Парижі, це гарна можливість трохи підсумувати і узагальники такий досвід.
Спочатку про Мінськ. На перший погляд - холодний і сірий. Але там мене зустрічали дуже теплі і яскраві люди. Історичний мінськ був повністю зруйнований, тому набагато навіть цікавіше було слухати розповіді нашого гіда про його історію, ніж розглядати сучасні споруди у стилі класицизму. Проте цікаво було побачити багато вцілілих католицьких храмів у самісенькому центрі, які держава передала кому завгодно (навіть під готель), тільки не тим, хто їх колись будував.
Хоча якщо гуляти без поспіху, то є де душі розвернутись. Для прикладу, у троїцькому передмісті, де є досить мальовнича набережна і найдорожча оренда на житло і офісні приміщення. Щоправда, за словами нашого гіда Раїси, це далеко не найкращий район з точки зору охорони здоров'я.
Цікавою є історія, або скоріше - легенда, про зруйнований домініканський собор, на місці якого тепер знаходиться "саркофаг" (так кажуть на нього люди) або офіційною мовою палац респубілки.
Колись давно тут також була семінарія. А на площі перед зруйнованим костелом, яку мінчани називають невдалим білоруським майданом, свого часу відбувалась справжня битва між єзуїтами та домініканами. В наші часи тут якось білоруська опозиція спробувала виступити проти провладного режиму. Що із того вийшло чи, точніше, не вийшло, ми знаємо :)
У троїцькому передмісті є цікавий монумент: білоруським воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в Афгані та інших теренах. Окрім глибокого символізму і щирих молитв, який зберігає ця каплиця, мене повели сюди ще й тому, що автором цієї пам'ятної споруди є український скульптор із Дніпропетровська. Імені я, нажаль, не запам'ятала.
З рештою, це і все, що я встигла роздивитись і запам'ятати під час короткої екскурсії під снігом. Ага, і особлива згадка про білоруську косметику, відому своєю якістю і дуже доступною ціною.
Ну і про мову. Так мені вже вдруге щастить зустрічати людей, які розмовляють білоруською мовою. Через це у мене склалось враження, що таких людей багато. А насправді ні, і це ще білбше примушує шанувати тих, хто зберігають мову, бо вона дійсно дуже гарна. Подвійно приєм
но чути цю мову в Костелі. Саме так, меса у мінській катедрі, на яку я потрапила в неділю, відправлялась білоруською. І це не виключення якесь, а правило. Достойне великої поваги.
Після семінару для католицьких журналістів Білорусі мені навіть подарували Біблію білоруською мовою. За що страшенно вдячна.
Підсумовуючи, згадаю кіл ка слів про транспорт: вде вдруге мала нагоду порівняти білоруські і російські потяги: небо і земля :) по-перше, після наших українських дуже кидається в очі чистота. І постілі, і вагону, і туалетів. Не дивуйтесь, якщо зустрінете провідника з вологою ганчіркою, який робить вологе прибирання, щоби пасажирам було легше дихати :)
Щодо меню - тут також розрив шаблонів. І Асортимент, і ціни дивують. Так, наприклад, зелений чай з шоколадно-мармеладовою вафлею вам обійдеться у 5 грн. А сам чай - 2 (!)
Вранці провідник пропонує "продуктовий набір", який включає і йогурт, і канапки з ковбасою і сиром (щось мені підказує - що доброю ковбасою), і щось солодке до чаю-кави. Кава, між іншим, і розчинна, і заварна - що забажаєте.
Купе в такому потязі коштує десь 400 грн. Але довершує картину дорога назад у російському вагоні (мені двічі "пощастило" вертатись потягом Спб -Львів. Тут за ту ж, а то й вищу, вартість квитка ви отримаєте хіба що звичний для українських потягів бруд, нав'язливих торгівців косметикою, гривнями і телефонними карточками. Коротше, щоби зайвий раз не довелось порівнювати непорівняне, одразу шукайте потяги саме з Мінська.
На цьому, мабуть, перша частина завершується. До неї би пасувало додати розповідь про мою жовтневу Москву. Але це ще лишимо на потім. На черзі ще свіжі у пам'яті Стокгольм і Париж.
ще трохи світлин є на фейсбуці і у гугл+