Про Лесю Оробець, пропаганду гомосексуалізму та захист дітей-сиріт
Вчора мали дуже приємну зустріч за кавою у невеличкому колі людей з нардепом Лесею Оробець, говорили про багато цікавих речей, про які трохи згодом. Пізніше вона мала цікаву доповідь, а скоріше обговорення, на Lviv Social Media Camp 18.02.2011, де теж з задоволенням її слухала.
Відверто сказати, вчора Леся made my day. Саме тому, що я її побачила іншою, ніж уявляла собі раніше. Що приємно: найперше, простота. Будьте простіше - і люди до вас потягнуться - золоте правило!
Про зустріч з блогерами і журналістами вона оголосила у себе в жж - і кожен, хто хотів, міг просто прийти у зазначений час і зазначене місце. Без дешевих понтів і дурацьких анкет, автограф-сесій чи попередніх записів. Просто прийшли і поговорили про те, що було цікаво кожному.
Під час цієї зустрічі, окрім іншого, ми говорили про ратификацію українським парламентом Європейскої конвенції про всиновлення дітей, у якій йдеться про можливість гомосексуальними парами всиновлення українських сиріт. Власне, ми дійшли висновку, що на сьогоднішній день цей крок небезпечний перед усім пропагандою гомосексуальних відносин. Меншою мірою він несе загрозу дітям.
по-перше, українське законодавство визначає шлюб як союз чоловіка і жінки.
по-друге, вже зараз в Україні є черга на національне усиновлення, особливо це стосується дітей чоловічої статі до року.
На іноземне усиновлення в першу чергу потрапляють діти з хворобами, які мають шанс бодай на краще лікування та догляд за кордоном, ніж в українських сиротинцях.
по-третє, усиновити дитину може і людина, яка має фиктивний щлюб, а держава все одно не здатна контролювати, як дитину виховують закордоном і хто це робить.
по-четверте, дитині все одно потрібна мама, бо вона краще за виховательку в інтернаті.
Але також кілька думок, чому цей закон можна вважати виключно пропагандистським, а не таким, який здатен покращити життя дітей вже сьогодні
Держава, насправді, дуже мало дбає про дітей-сиріт в Україні. Те добре, що ще робиться для них державою, робиться за інерцією після президентства Ющенка і роботи міністра Юрія Павленка і його команди. За той час, завдяки національним програмам, багато дітей знайшли свої українські сім"ї і кількість сиріт в Україні значно зменшилась.
Тому раптом припускати, що ратифікація конвенції спрямована на захист цих дітей - абсурдно. Є багато більш реальних речей і кроків, які могли би зробити наші обранці для них.
Моя Церква багато років працює в сиротинцях. І от саме зараз по всій Україні відбуваються численні перевірки прокуратурою християнських закладів для дітей-сиріт, чи це дитячі будинки, чи притулки. Мета зрозуміла: під будь-яким приводом позбавити християнські церкви впливу на виховання дітей і повернути їх у нищівні системи інтернатів. Бо державі так вигідно. В тому числі - фінансово вигідно.
Ну і не забувайте, діти-сироти для багатьох людей в Україні - це перед усім дуже вигідний бізнес. Коли хтось (прийомні батьки, церкви, благодійні організації та просто люди доброї волі) пробує цей бізнес руйнувати - будуть ставити палки в колеса.
Замість висновків.
Багатьом дуже хочеться зробити простий і однозначний висновок у цій ситуації. Але тут все складніше: бо треба думати комплексно над тим, що відбувається, а потім щось із тим робити. От і я теж пробую думати і бути обережною у висновках. Бо ж тим, хто найбільше обурюється такими законами (я теж не є прихильником останнього), треба щось більше, ніж казати: рятуйте, геї наступають. Але пробувати реально допомогти тим дітям, про яких ми так дбаємо на словах. Інакше християнський популізм буде нічим не кращим за державний.
фото з Facebook
Про Лесю Оробець, Олега Тягнибока та Lviv Social Media Camp далі буде