ліс і гори нас підкорили (фотозвіт)
Тиждень тому, о 7 ранку ми вирушили в похід. Горгани, Осмолода, Лужки, по дорозі - Франківськ і Калуш. От як ми провели 4 дні з цього тижня.
Стільки було проколів і проколів, що вам не передати. Але ми повернулись живі, здорові і зовсім непокусані зміями.
Отже, обіцяла - звітую.
Перед нашим походом ми тиждень вивчали прогнози погоди. Всі обіцяли в місцях нашої дислокації як мінімум - перемінну хмарність, а як максимум штормове попередження, грози і зливи. Але мене вже так нудило від Львова роботи, що ми вирішили не слухати прогнозів, а їхати і вірити у найкраще. Ну ви пам'ятаєте мої збори...
Прощавай, Сихів!
хтось пив вдома італійську Lavazza, а хтось вирішив шукати щастя в автоматі на вокзалі. Щастя там так і не знайшлось.
Поїхали ми якось дуже цікаво: Львів - Франківськ - Калуш - Осмолода.
Щойно зайшли у поїзд, як згадали, що у мене вдома забули карточку від Мар’яниного фотоапарата. Логічно, що вона вирішила мене одразу вбити - ну да, як можна їхати в гори без фотоапарата? Добре, що після кави спрацювала соображалка, що дешевше купити нову карточку, ніж 4 дні витрачати нерви через мій склероз. Перша пригода завершилась без жертв…
у Франківську я була вперше. Ледве не скупалась у фонтані.
В Калуші між одною і другою маршруткою ми обідали в дивній піцерії-забігайлівці, де борщОК коштує 3,5 грн, заварні тістечка 2,00. Обід на трьох нам обійшовся у 19 грн.
А потім була маршрутка Калуш - Осмолода, яка йде 2,5 години, і в ній було пасажирів більше, ніж сидячих місць. Окрім нас трьох з великими рюкзаками ще було 11 білорусів. Відповідно, сидячі місця дістались тим, хто швидше захопив їх. Але найгірше було інше. 13 рюкзаків, за розміром більших за мене, не так просто розмістити у мікроавтобусі, переповненому людьми. Так вийшло, що вони лежали, стояли і висіли навпроти мене, біля мене і навіть наді мною. Так що всю дорогу я була заблокована рюкзаками і думала про те, що станеться, якщо вони посиплються і наглухо мене завалять. Так що я мала причину молитися всю дорогу про те, щоби маршрутка не перевернулась або не сильно хиталась. Але це ще було не все...
вигляд зверху. в цей момент вже було не страшно. але самостыйно вибратись із цих завалів я би точно не змогла.
Десь за півгодини сталося "найцікавіше". Ми попали в полосу шторму. прямо над нами падав дощ з градом, а десь дуже-дуже швидко одна за одною світились блискавки. Реально було страшно. Дорога довкола лише ґрунтова, розмита дощем, поряд - якийсь обрив. Для цієї місцевості така погода не дивина, та й у Львові ми переживали не раз, але уявіть: коли ти їдеш у маршрутці, завалений рюкзаками, кожен з яких розміром з тебе, у вікна б'є град, а десь досить близько над головою ссяють блискавки, то лишається тільки молитися, і тут вже без жартів.
Щоби зікінчити свій фотозвіт до ранку, скорочую розповідь. В Осмолоду ми приїхали іпереконалися, що сюди дощ не дійшов. Світило сонечко, так що причин розвертатись і їхати назад кпізь недавню бурю у нас не було.
Наступні дві години ми добирались лісом до хати лісника, в якій домовились про ночівлю на всі з ночі. Те, шо ми побачили, не зовсім відповідало блакитним мріям про маленький і відірваний від цивілізації домік у лісі
і чого ми, наївні, вирішили, що в лісі нема людей? в лісничівці окрім нашої компанії, якій старенький пан Володимир, наш лісник, виділив цілу кімнату, тут ще була ціла купа різного народу. А ще дуже несподіванно для декого з нас виявилось, що у лісі нема біотуалетів (ггггг), а ті, що є, зовсім не біо і трохи далеко від хати в деревах, де водяться змії.
а ще - тут немає гарячої води (ви можете собі таке уявити???), а посуд, в якому можна готувати їсти, не виділяється особливою чистотою ("Будьте як вдома, але не забувайте, що ви в лісі" - сказав нам пан Володимир при зустрічі).
Думаю, цей перший день і був найбільш екстремальним та неочікуванним, бо далі все відбувалось майже строго за планом (окрім меню).
А далі була перша скажена ніч, і ранок. Неймовірні світанки (довелось рано прокидатись, да!)
За два наступні дні ми виконали план максимум:
сходили на гірське озеро:
наїлись чорниці і клюкви
накупались у гірських річках
блукали таким чарівним, майже казковим лісом:
бачили там гарненькі поганочки, але і не тільки їх:
Василь з Мар'яною піднялись таки на свою Грофу:
а я в той час з дідусем-лісником ходила шукати у лісі змій збирати вперше в житті справжні білі гриби.
Грибів я назбирала (теж не без пригод) майже кілограм, там же їх порізали і посушили. А от клюкву і яфини їли прямо з кущів
Додому повертались втомлені, але щасливі. Саме це має бути видно на наших пичках на фото
не маю далі сил завантажувати фото. Альбоми з поїздки можна подивитись на Фейсбуці або на Рicasaweb.
Сподіваюсь, я ще тут дозрію для продовження.
Стільки було проколів і проколів, що вам не передати. Але ми повернулись живі, здорові і зовсім непокусані зміями.
Отже, обіцяла - звітую.
Перед нашим походом ми тиждень вивчали прогнози погоди. Всі обіцяли в місцях нашої дислокації як мінімум - перемінну хмарність, а як максимум штормове попередження, грози і зливи. Але мене вже так нудило від Львова роботи, що ми вирішили не слухати прогнозів, а їхати і вірити у найкраще. Ну ви пам'ятаєте мої збори...
Прощавай, Сихів!
хтось пив вдома італійську Lavazza, а хтось вирішив шукати щастя в автоматі на вокзалі. Щастя там так і не знайшлось.
Поїхали ми якось дуже цікаво: Львів - Франківськ - Калуш - Осмолода.
Щойно зайшли у поїзд, як згадали, що у мене вдома забули карточку від Мар’яниного фотоапарата. Логічно, що вона вирішила мене одразу вбити - ну да, як можна їхати в гори без фотоапарата? Добре, що після кави спрацювала соображалка, що дешевше купити нову карточку, ніж 4 дні витрачати нерви через мій склероз. Перша пригода завершилась без жертв…
у Франківську я була вперше. Ледве не скупалась у фонтані.
В Калуші між одною і другою маршруткою ми обідали в дивній піцерії-забігайлівці, де борщОК коштує 3,5 грн, заварні тістечка 2,00. Обід на трьох нам обійшовся у 19 грн.
А потім була маршрутка Калуш - Осмолода, яка йде 2,5 години, і в ній було пасажирів більше, ніж сидячих місць. Окрім нас трьох з великими рюкзаками ще було 11 білорусів. Відповідно, сидячі місця дістались тим, хто швидше захопив їх. Але найгірше було інше. 13 рюкзаків, за розміром більших за мене, не так просто розмістити у мікроавтобусі, переповненому людьми. Так вийшло, що вони лежали, стояли і висіли навпроти мене, біля мене і навіть наді мною. Так що всю дорогу я була заблокована рюкзаками і думала про те, що станеться, якщо вони посиплються і наглухо мене завалять. Так що я мала причину молитися всю дорогу про те, щоби маршрутка не перевернулась або не сильно хиталась. Але це ще було не все...
вигляд зверху. в цей момент вже було не страшно. але самостыйно вибратись із цих завалів я би точно не змогла.
Десь за півгодини сталося "найцікавіше". Ми попали в полосу шторму. прямо над нами падав дощ з градом, а десь дуже-дуже швидко одна за одною світились блискавки. Реально було страшно. Дорога довкола лише ґрунтова, розмита дощем, поряд - якийсь обрив. Для цієї місцевості така погода не дивина, та й у Львові ми переживали не раз, але уявіть: коли ти їдеш у маршрутці, завалений рюкзаками, кожен з яких розміром з тебе, у вікна б'є град, а десь досить близько над головою ссяють блискавки, то лишається тільки молитися, і тут вже без жартів.
Щоби зікінчити свій фотозвіт до ранку, скорочую розповідь. В Осмолоду ми приїхали іпереконалися, що сюди дощ не дійшов. Світило сонечко, так що причин розвертатись і їхати назад кпізь недавню бурю у нас не було.
Наступні дві години ми добирались лісом до хати лісника, в якій домовились про ночівлю на всі з ночі. Те, шо ми побачили, не зовсім відповідало блакитним мріям про маленький і відірваний від цивілізації домік у лісі
і чого ми, наївні, вирішили, що в лісі нема людей? в лісничівці окрім нашої компанії, якій старенький пан Володимир, наш лісник, виділив цілу кімнату, тут ще була ціла купа різного народу. А ще дуже несподіванно для декого з нас виявилось, що у лісі нема біотуалетів (ггггг), а ті, що є, зовсім не біо і трохи далеко від хати в деревах, де водяться змії.
а ще - тут немає гарячої води (ви можете собі таке уявити???), а посуд, в якому можна готувати їсти, не виділяється особливою чистотою ("Будьте як вдома, але не забувайте, що ви в лісі" - сказав нам пан Володимир при зустрічі).
Думаю, цей перший день і був найбільш екстремальним та неочікуванним, бо далі все відбувалось майже строго за планом (окрім меню).
А далі була перша скажена ніч, і ранок. Неймовірні світанки (довелось рано прокидатись, да!)
За два наступні дні ми виконали план максимум:
сходили на гірське озеро:
наїлись чорниці і клюкви
накупались у гірських річках
блукали таким чарівним, майже казковим лісом:
бачили там гарненькі поганочки, але і не тільки їх:
Василь з Мар'яною піднялись таки на свою Грофу:
а я в той час з дідусем-лісником ходила шукати у лісі змій збирати вперше в житті справжні білі гриби.
Грибів я назбирала (теж не без пригод) майже кілограм, там же їх порізали і посушили. А от клюкву і яфини їли прямо з кущів
Додому повертались втомлені, але щасливі. Саме це має бути видно на наших пичках на фото
не маю далі сил завантажувати фото. Альбоми з поїздки можна подивитись на Фейсбуці або на Рicasaweb.
Сподіваюсь, я ще тут дозрію для продовження.