Україна - земля козаків" - обране. Павло Халебський
Блаженні очі наші за те, що вони бачили,
Блаженні вуха наші за те, що вони чули,
Блаженні серця наші за пережиту нами
радість і захват в країні козаків!
Павло Халебський, 18 червня літа Божого 1654-го
Коли Макарій Третій вступив на Антиохійський патріарший престол, борг патріархії, де за християнськими переказами, розпочинав свої діяння апостол Петро, складав 10 тис. піастрів. Бажаючи поліпшити стан патріархії і розплатитись з боргами, Макарій Третій 9 липня 1652 року вирушив в далеку подорож до Москви, де збирався просити царя Олексія, як одного з наймогутніших правителів православного світу, про фінансову допомогу. Важкий і довгий шлях його пролягав через землі Молдови, Волощини, України та Росії. Незмінним супутником, помічником та особистим секретарем патріарха протягом всього періоду подорожі став його син, архідиякон, Павло, родом з м.Халеб, якому на той момент виповнилось 25 років. Проводжаючи в дорогу свого друга, диякон Гаврило, просив Павла вести нотатки, які б описували всі обставини їх подорожі, оповідали про побачені країни й народи. З усією сумлінністю підійшовши до виконання цього завдання, Павло Халебський, протягом всієї дороги до Москви й назад, вів дорожній щоденник, де детально змальовував побачене, почуте й пережите. Щоденник перекладений багатьма мовами, видавався в Росії, Румунії, Молдові, Польщі, Україні, й сьогодні слугує для істориків одним з найавторитетніших документів з опису життєвого устрою, політичних настроїв, та пояснення динаміки розвитку історичних подій того періоду. Навіть не дивлячись на підозри і закономірні зауваження вчених з різних країн, пов’язані, насамперед, із «ментально зачесаними» російськими науковцями, частинами.
Нижченаведений текст є підбіркою цитат з видання «Україна - земля козаків», 2009 року, видавництва «Ярославів вал» , складений мною в порядку, покликаному стисло представити враження сирійського мандрівника від України часів Хмельниччини. Тематично я поділила текст на частини: про життя українців, про ляхів, про Б.Хмельницького, про чужинців.
Про життя українців
Ця благословенна країна схожа на гранат, привабливий ззовні й поживний усередині.
Звільнившись з панської неволі, козаки живуть тепер у радощах, веселощах, на волі; збудували соборні церкви, оздобили їх чесними та божественними іконостасами та образами, корогвами і хрестами. Як ми помітили, церкви козацькі одна від одної гарніші, величніші, навіть у селах. Люди стали відверто сповідувати свою віру, ще ревніше, з більшою охотою віддаються вченню, читанню і мелодійним церковним співам. І вони гідні цього, бо живуть, задовольняючись малим, споживають, що Бог пошле, і в одягові невибагливі.
Знай, читачу, що на вхідних дверях кожної з церков козацьких висить ланцюг, на взір отого, що ним приковують за шию бранців. Ми запитали, навіщо він, і нам відповіли, що кожному, хто не приходить до церкви удосвіта, після того як покличе богомольців дзвін на надранню, накладають на шию оцей ланцюг на увесь день і грішник залишається розіп’ятим на дверній стулці, не маючи змоги поворухнутися. Це його покута.
Доньки київських вельмож носять на голові віночок з чорного оксамиту, розшитий золотою ниткою, оздоблений перлами й коштовним камінням, на взірець корони, вартістю двісті злотих - більше чи менше. Доньки бідняків сплітають собі віночки з усіляких квітів.
Жіноцтво торгує на мальовничих ярмарках та в чудових крамницях виробами з тканин і соболиного хутра; молодиці пишно вбрані, заклопотані своїм ремеством, і ніхто не пасе їх ласим поглядом. Нам оповідали, що в країні козаків існує звичай: коли заскочать на перелюбстві чоловіка або жінку, негайно виступають проти них цілою громадою, розтелешують і становлять під рушничне дуло. Цього закону ніхто не може уникнути.
Нас вражала вдача цих людей. Усяке місто й містечко в козацькій країні повні люду, особливо маленьких дітей. Мабуть, у кожному місті їх понад сорок-п’ятдесят тисяч або і ще більше. Ці діти, численніші від трави, усі вміють читати, навіть сироти. А сиріт і вдовиць дуже багато, бо їхніх батьків і чоловіків вбито в безперервних війнах. Вони, тобто козаки, мають, одначе гарний звичай: одружують своїх дітей юними, і через те козаки численніші од зірок небесних та піску морського.
Чи не в кожній козацькій оселі дивуєшся достаткові, а найдужче - кількості дітей, до десятка й понад те, з такою білявою чуприною, що ми називали дітей дідусями. Різниця між ними у вікові - один рочок, вони йдуть драбинкою один по одному, що нас вельми розчулювало. Діти вибігають з осель на вулицю подивитись на нас, та радше ми тими дітьми щиро милувалися: з одного краю стоїть найвищенький, а з протилежного - найнижченький, нехай благословить їх Творець! Козаки численні, як мурашки, і незліченніші од зірок. Можна подумати, що жінки козацькі ходять у тяж по три-чотири рази на рік і повивають по троє-четверо немовлят. А вся справа в тому, як нам казали, що вода в цій країні помічна для жінок, не полишає жодної безплідною, властивості цієї води добре відомі й досліджені.
Та ніщо так не дивувало нас, як врода маленьких хлопчиків і їхній спів, що линув із самого серця, у гармонії із старшими. Справді, спів козаків утішає душу й відганяє журботу, бо він приємний, іду від усього серця й неначе з єдиних уст. Вони дуже люблять співати за нотами ніжні й солодкі мелодії. Починаючи з Рашкова й по всій землі русів, тобто козаків, ми помітили пречудову рису, що збудила у нас подив: усі вони, за винятком небагатьох, навіть більша частина їхніх дружин і доньок, уміють читати і знають порядок церковних служб та церковні переспіви; крім того, панотці не залишають сиріт напризволяще, аби ті невігласами вештались вулицями, навчають грамоти.
Як ми зважили, у цій країні. Тобто у козаків, безліч удів та сиріт, бо, відколи появився гетьман Хміль, і досі не припинялися страшні війни. Упродовж усього року, вечорами, як зайде сонце, ці сироти ходять попід хати просити милостиню, співаючи хором гімни Пресвятій Діві, й так пречудово, що той спів полонить душу навіть на великій відстані. За свій спів вони отримують з кожної хати милостиню грішми, хлібом, іншим харчем або чимось таким, що придатне для прожиття, поки не закінчать навчання. Ось чому більша частина з них письменна. Число освічених особливо зросло, відколи появився Хміль (дай, Боже, йому довго жити!), котрий звільнив ці краї й визволив ці мільйони незліченні православних з-під ярма ворогів православної віри - проклятих ляхів.
Ляхи, пануючи в цьому краї, мали з лісів велику вигоду, використовуючи деревину для будівництва фортець, міст і осель, а тому викохували ліси, як сади. Оповідають, подорожній не міг побачити сонця - так густо росли дерева. Козаки, визволивши свою країну, розподілили землі і угіддя поміж собою й тепер постійно працюють у лісі: рубають дерева, викорчовують і спалюють пні, а нову ділянку засівають хлібом.
Ніщо нас так не дивувало, як достаток козаків, сила-силенна свійського птаства, а саме: курей, гусей, качок. У полях та пересілках побачиш фазанів. Вони гніздяться й несуть яйця оддалік від людських осель,ховаючись у недоступних місцинах, а через те що фазанів розмножилося понад міру, то їхні гніздовиська руйнують. У цій країні не знають ні тхорів, ні хижаків, ні плазунів, а якщо й трапляються гадюки, то вони шкоди не завдають, за винятком однієї, яку ми бачили дорогою з Волощини й убили її. А через достаток нема в країні козаків ні злодіїв, ні грабіжників.
Що ж до їхніх домашньої худоби і свійської птиці, то ти побачиш, читачу, у дворі кожного господаря десяток видів: коні, корови, вівці, кози, схожі на газелей, свині, кури, гуси, качки, індички, свійські голуби, яких тримають на горищах. Неабияк дивували нас різноманітні породи свиней усілякої масти. Вони бувають чорні, білі, червонясті, рудаві, жовтаві й сірі; коли масти переміщуються, то свині дивовижно рябі, а деякі й смугасті. Як часто ми спостерігали за поросятами і сміялися! Нам жодного разу не пощастило утримати в руках бодай одненьке порося; безперечно в їхніх черевах гояться чорти, бо вони вислизають, як живо срібло. А верещать, аж виляски розлягаються! Зазвичай ріжуть кабанів, а льошок залишають. Випасають свиней свинопаси Що ж до птаства, то курей, гусей і качок утримують окремо. Люди в цій країні живуть у вельми тісному сусідстві з домашньою худобою та свійським птаством.
Треба зауважити, що козаки не отримують платні. Посполиті сіють хліба скільки хочуть, потім жнуть його й звозять до своїх засік. Ніхто не бере з них ані десятини, ані чогось подібного - від усього цього їх звільнено, всі в країні козаків не знають, що таке податки. Але Хміль оддає на відкупи утримувачам митниць увесь митний збір з купців на кордонах своєї держави, а також прибутки від продажу меду, пива, горілки за сто тисяч динарів (червінців). І цього вистачає йому на цілорічні державні витрати. А населення податків не сплачує.
Цієї ночі (по поверненню з Москви до Києва) ми спали на березі Дніпра цілковито задоволені й спокійні, бо тієї самої миті, як загледіли Печерський монастир, що вилискував банями звіддалеки, і як тільки обвіяли нас пахощі цієї квітучої землі, наші душі затрепетали з радощів і веселощів, серця наші розкрилися і ми ревно та вдячно молилися Господові Богу. Упродовж цих двох років перебування нашого в Московії замок висів на наших серцях, а розум біло до крайнощів пригнічено й скуто, бо в цій країні ніхто не можу відчувати себе хоча б трохи вільним і задоволеним, опріч хіба що корінних обивателів, але усяк, як-от ми, хоч би він став володарем цієї країни, ніколи не перестане ніяковіти духом і стривожитися серцем. Навпаки, країна козаків була для нас немовби нашою рідною землею, а її мешканці стали для нас добрими приятелями та людьми, як-от ми самі.
Про ляхів
Оповідають, що цей народ, тобто ляхи, вийшов із земель франкських і завоював усі ці країни; доказ тому - переконливий: «лях» латиною означає «лев» (а назва країни ляхів по-латинські - Полонія). Через те печатка їхнього короля, а також і печатка їхньої країни мають зображення лева, і крім того, орла. Отож вони карбують монету («гріш собачий») із зображенням лева відповідного до свого ймення і свій злотий із зображенням двокрилого орла. Вони вихваляються цим, кажучи: «Ми - сини Олександра Македонського і його нащадків!», і ще поинані прикрашають себе й своїх коней крильми великих птахів. Усе це йде від їхньої бундючности, заразумілости й гонору, бо нема на всій землі народу гоноровішого й зверхнішого.
А чому я називаю ляхів проклятими? Та тому, що вони повелися мерзенніше, ніж лукаві ідолопоклонники, завдаючи мук щирим християнам, аби знищити саму ім’я православних. Нехай увічнить Бог володарювання турків навіки-віків! Вони-бо тільки беруть харадж, данину з не мусульманського населення, і не втручаються у справи віри, чи буде вона нусайрітська, іудейська чи самарянська. А ці прокляті не задовільнилися хараджем і десятиною з братів Христових, яких вони тримали в рабстві, а віддавали їх на наругу ворогам Христовим - жорстоким іудеям. Вони не тільки забороняли їм будувати храми і проганяли панотців, які знали таємниці віри, а й ґвалтували їхніх благочестивих дружин і доньок. Бог, бачачи їхню пихатість, підступність і жорстокість у ставленні до своїх братів християн, послав на них свого вірного слугу та раба Хмеля, котрий помстився їм, завдав рішучого удару їхньому чванству і гонорові і їхньою поразкою потішив ворогів їх, піддав приниженню, презирству.
Козаки не залишилися в боргу перед ляхами - перебили сотні тисяч їх із дружинами й дітьми, не залишаючи з них жодного. У містах ми бачили палаци їхніх вельмож і державців, уже звіддалеки видко високі вежі, галереї. Хто ж оглядає зсередини, захоплюється вишуканістю архітектури й пишнотою палат, а також димарями, набагато вищими від кипарисів. Нині ці палаци лежать у руїнах, безлюдні, правлять за лігвища для псів і свиней.
Про Б.Хмельницького
О, читачу! Ти міг би бути свідком мудрости його промов, його лагідності, покірливості, смирення. Яке це чудове імено - завзятий! Самі ляхи прозвали його Хмелем, а слово «хміль» у них означає «завзятий». Так його назвав король. Козаки ж охрестили його Хмелем за назвою рослини, що у них росте; цвітом і листям вона схожа на квасолю, але в’ється по деревах. Вони висівають її по всій цій країні на своїх городах і в садах, де вона в’ється по довгих тичинах, що їх вони ставлять для цієї мети. Плоди збирають після того, як заправляють житню брагу, з якої женуть міцну горілку. Взимку стебла хмелю звичайно висихають і використовуються на паливо, а коли настає весна, на Великдень, він пускає паростки й розвивається. Тому вони і порівнювали з хмелем козацького гетьмана, бо під час посту він припиняє війну, знімає меч і мирно живе у себе вдома. Отоді й з’являються ті, що не мають ні голови, ні віри, палять, руйнують, убиваються, в він сидить спокійно. Лише після Воскресіння Господнього, з настанням весни, Хміль видобуває меча, і до нього збирається п’ятсот тисяч козаків - воїнів за віру православну, готових на самопожертву з любови до Господа, а не задля платні чи якихось вигод. Хміль нині може пишатися цим перед царями всієї землі, бо має під рукою п’ятсот тисяч козаків, які служать без будь-якої платні. На його поклик вони прибувають до нього на допомогу зі своїми харчовими припасами та всім іншим військовим спорядженням. І всі вони, і він од Великодня до Великого посту живуть у степах, у розлуці з дружинами й дітьми, у цноті й цілковитій чистоті. У такому стані вони перебувають з року в рік, ось вже вісім літ. Який це благословенний народ! Який він чисельний! Як ревно він береже православну віру! Яка вона у нього велика!
Цей Хміль - муж поважного віку, але щасливий Божим благословенням, а тому він - проводир справдешній: щирий, спокійний, мовчкуватий, не цурається людей, усіма справами займається особисто, помірний у їжі, питві та одягові, наслідуючи спосіб життя найвеличнішого з царів Василя Македонянина. Кожен, хто побачить його, дивуватиметься йому, мовлячи: «Так ось який він, цей Хміль, чиє ім’я та слава набули світового розголосу!» Як нам оповідали, у європейських країнах складали в похвалу його поеми та оди про його походи, війни з ворогами православної віри й перемоги. Нехай зовнішність його й непоказна, але з ним Бог, а це вже велика річ. Молдовський господар Василь був кремезний, суворий з лиця, показний, владний, слово його виконувалось беззаперечно, він славився в усьому світі, володів великими маєтностями і скарбами, а проте все не допомогло йому і як у перший свій похід, так і вдруге, і втретє, і багато разів він удавався до втечі.
Який контраст, Хмелю, між гучним іменем твоїм, діяннями й зовнішнім твоїм виглядом! Воістину Бог з тобою, Він Котрий поставив тебе, щоб визволити свій обраний народ од поневолення ляхами, як у давнину Мойсей вивів ізраїльтян з єгипетської неволі, той потопив військо фараонове в Червоному морі, а ти знищив і вибив ляхів, гірших за єгиптян, своїм гострим мечем. Хвала Господові Богу, Який здійснив через тебе, Хмелю, усі великі чини!
Якщо траплялося, хто-небудь приходив до нього зі скаргою під час учти чи хотів щось повідомити, то гетьман завжди говорив стиха, аби нікому не заважати, - такий повсякчасний їхній звичай. Запросивши до трапези, він посадовив нашого владику патріарха на покутті, а сам сів на нижчий ослін, оддаючи тим самим шану йому, не так, як господарі Волощини й Молдови, які самі вмощувалися на покутті, а патріарха садовили нижче себе.
Він не утримує ні підчашого, ні подавальників, які наливали б і подавали йому питво і страви, як це водиться у царів і правителів. Відтак було подано до столу розмальовані череп’яні вагани з рибою, соленою та вареною, та іншими стравами. Не було ні срібних тарелів, ні келихів, ні срібних ложок, ні іншого начиння, хоча кожен з його старшин має по декілька скринь, напханих тацями, келихами, ложками та іншим начинням, срібним і золотим, відвойованим у ляхів. Але усім цим нехтують, перебуваючи в таборі чи в поході; коли ж удома живуть тихо-мирно, тоді інша річ.
Він не має королівських карет, оздоблених коштовними тканинами й запряжених цугом баскими кіньми, хоча в гетьмана таких тисячі.
У Хмеля 18 полковників, тобто паші, кожен з них править округою з багатьма містами й фортецями з великою кількістю люду. 4-5 з цих 18 полковників мають під своєю владою кожен 40, 50 і навіть 60 міст. Вони повинні утримувати військо в 60, 50, 40 тисяч; найменший серед них має під своєю рукою 30-40 міст, а війська 20-30 тисяч. Ті, що нижчі за рангом, сотники, мають під владою кожен по 20 поселень і не менше, а війська - по 20 тисяч і не менше. Усі загони, що налічують понад півтисячі козаків, стають під гетьманову руку, коли засурмлять у похід. Вони досконало навчені усіляких військових мистецтв. Нині в гетьмана близько ста тисяч хоробрих молодиків, вправних у верховій їзді, володінні зброєю. Раніше це військо складали просто селяни. Вони не мали військового досвіду, але поступово його набули. Згадані ж парубки змаленства навчалися верхової їзди, стрільби з рушниць, луків, метання списів, гартувалися в хоробрості.
Про чужинців
О, який це благословенний народ! І яка благословенна ця країна! Велике достоїнство її в тому, що тут нема жодного чужинця іншої віри, а самі лише чисто православні, вірні та побожні. Яка ревність властива святій душі й чистій вірі, воістину православній!
Що ж до іудеїв та вірменів, то їх упень витинали, а їхні пишні житла, крамниці й заїжджі двори стали барлогами для диких звірів, бо Хміль (хай буде тривалим його життя!), заволодівши цими численними містами, винищив у них до ноги чужі народи, і нині в цій країні живуть тільки православні козаки.
Нам оповідали, що в одному місті козаки знищили сімдесят тисяч іудеїв, бо ті не лише гнобили козаків, вони безчестили їхніх дружин і доньок. Через те й прогнівився Бог на іудеїв та ляхів, які надали їм владу над козаками.
Ми розпитували іудея Янкеля, який знайшов пристанище у Молдові, що учинив Хміль з іудеями в країні ляхів, і той відповів, що Хміль більше заподіяв їм лиха, більше учинив серед них убивств, ніж у давнину римський імператор Веспасіян. Ми на те тільки розсміялися.