TERRA UCRAINICA. ВИПУСК 1. РТУТНИЙ ЧОРНОБИЛЬ
Перепощиваю с очень хорошего и перспективного сайта статью
http://www.mapaportal.com/index.php?task=article&id=59
Місце про яке йтиме мова в цьому випуску, часто називають "Ртутним Чорнобилем". Ще пару років назад мало хто знав, що в столиці, всього за кількасот метрів від станції метро, просто під відкритим небом знаходяться тони одного з найтоксичніших металів - ртуті.
За радянських часів завод "Радикал" був гордістю хімічної промисловості: тут видобувався хлор, бертолетова сіль, ДДТ та інша подібна продукція. Вкінці 90-х років завод збанкротував, а трохи згодом стає відомо про аварію в цеху електролізу: через обвал даху, ємності в яких зберігалися тони ртуті було зруйновано, а їх вміст - розлито. Втім масштаби катастрофи не розголошувалися.
Ситуація різко змінилася лише після публікації шокуючих матеріалів у блозі Олексія Батченка. На відзнятому ним відео добре видно цілі калюжі сріблястого металу. Справою зацікавилися журналісти і досить швидко проблема "Радикалу" набула широкого розголосу (до чого це призвело я розповім пізніше).
Як пояснив мені сам Олексій, цех, наповнений токсичними випарами, він знайшов випадково і побачене надзвичайно вразило його:
Часто ходив по території заводу від станції метро "Лісова" до мікрорайону "ДВРЗ" (короткий шлях - щоб не їхати на маршрутці). Там багато цікавих покинутих будівель - періодично заходив до них - цікаво ж. І ось, одного разу забрів у ртутний цех. За розголошення взявся, тому, що це мене шокувало. Мені з дитинства казали, що ртуть - небезпечна речовина і людина не повинна зіштовхуються навіть з маленькими його кількостями - а тут її тонни.
Лише у листопаді 2010 року влада нарешті почала діяти (чекати довелося майже 15 років!). Руїни цеху демонтують і обіцяють накрити захисним саркофагом - грошей на утилізацію небезпечних відходів немає. В ефективноті такого укриття "першовідкривач ртутного Чорнобиля", Олексій Батченко, не впевнений:
Так, ці заходи поліпшать ситуацію, але не вирішать проблему, а лише заморозять її. По суті цей саркофаг буде представляти із себе натягнутий над уламками брезент - самі розумієте наскільки це надійно і довговічно.
Радикал сьогодні
Зробивши такий досить об’ємний вступ, я хотів би поділитися враженнями від останього відвідування території заводу.
Отже, як було сказано вище, вхід на територію "Радикалу" знаходиться в парі хвилин ходу від станції метро Лісова. Вже підходячи до ринку "Даринок", можна побачити похмурі будівлі з пустими рамами, що височіють за бетоним парканом. Втім серед цього мертвого скупчення покинутих цехів іноді проскакують яскраві стіни нових офісів. Мені шкода людей що працюють тут, які чи то недооцінюють небезпеку випарів ртуті та інших хімікатів, яких до речі на території чимало, чи то просто незнають про загрозу їх здоров’ю.
Спершу я думав, що потрапити на "Радикал" буде проблематично. Мої сумніви розвіялися, коли сторожка при в’їзді, залишилася у нас (зі мною було ще двоє товарищів) за спинами. Попередньо ознайомившись з інформацією про нинішню ситуацію на заводі, я зробив кілька висновків. По-перше: ні кроку в руїни ртутного цеху - окрім небезпеки отруєння можна до купи набратися проблем з охороною і міліцією. Перспектива спілкування з "людьми в синьому" мене аж ніяк не приваблювала. По-друге: проводити зйомку лише дорогою назад - охорона не вітає спроби фотографувати руїни (особливо це стосується горезвісного ртутного цеху!), тому в момент коли Вас питатимуть хто ви і нащо тут, краще бути ближче до виходу. І останнє: не заходити в напівзруйновані будівлі - отримати цеглиною або шматком бетону по голові - задоволення вельми сумнівне.
Ознайомившись більш-менш з територією, ми взялися за камери. Подивитись зроблені світлини Ви можете у галереї Завод Радикал. Загалом на "Радикалі" склалося дивне поєднання змертвіння і життя: серед руїн і густих чагарників їздять авто та вагони а частина відрестраврованної будівлі може випирати темно-коричневим кістяком старого цеху.
Намилувавшись своєрідною красою руїн колишнього промислового гіганта, ми вирушили до бетонного паркану, що не давав пройти до гори цегли і бетону, що колись був ртутним цехом. Підходити занадто близько ми не ризикнули, але кілька світлин таки зробили. Досить швидко в нас була можливість впевнитися що цей район перебуває під пильним наглядом, бо за пару хвилин до нас підїхав чорний позашляховик і водій поцікавився ціллю нашого візиту. У відповідь почувши що ми прибули з миром , він попередив нас про можливі небезпеки всередині цехів і, хоч без доброзичливості, дозволив завершити нашу вилазку. Інший охоронець виявився не таким великодушним - щойно ми захотіли сфотаграфувати роботу над ліквідацією залишків ртутного цеху (до речі на місці їх проведення ми бачили лише один екскаватор), він кинувся до нас з криком "ололо". Можливості робити знімки надалі у нас не було, оскільки вище вказаний громадянин йшов слідом за нами майже до виходу. Втім весь необхідний матеріал ми вже отримали. Так закінчився мій перший похід на завод "Радикал".
Епілог
Готуючи цю статтю, я поцікавився у Олексія, чи вважає він що мету досягнуто: суспільство дізналося про небезпеку, ртутний цех, хоч повільно, але розбирається, а згодом над токсичними руїнами буде збудовано саркофаг. Він надіслав мені таку відповідь:
Ні - в ідеалі всі уламки і навіть землю під територією заводу повинні вивезти і захоронити, але і те, що досягнуто - вже чимало. Принаймні про цю проблему тепер знають майже всі кияни і вони мають можливість вибирати - триматися від Радикала подалі, або ризикувати своїм здоров'ям. Тепер майже напевно на території заводу не будуватимуть житло, хоча такі плани були раніше. Та й те, що хоч щось зрушилося з мертвої точки - теж позитив.
Думаю, що події довкола заводу "Радикал" є добрим зразком того, що ніхто не повинен залишатися осторонь коли мова йде про питання, які стосуються усієї громади. Запис у блозі нарешті зміг привернути увагу до великої проблеми, що довгий час замовчувалася. І хто знає, можливо це врятувало чиєсь життя?
Висловлюю особливу подяку товарищам, що допомагали мені в підготовці матеріалу а також Олексію Батченку, "першопрохідцю" на завод "Радикал", який надав для використання фотографії та відеозаписи.
Фотографії з галереї Завод Радикал
P.S. Нижче приведена добірка кращих кадрів, відзнятих під час вилазки на завод.
http://www.mapaportal.com/index.php?task=article&id=59
Місце про яке йтиме мова в цьому випуску, часто називають "Ртутним Чорнобилем". Ще пару років назад мало хто знав, що в столиці, всього за кількасот метрів від станції метро, просто під відкритим небом знаходяться тони одного з найтоксичніших металів - ртуті.
За радянських часів завод "Радикал" був гордістю хімічної промисловості: тут видобувався хлор, бертолетова сіль, ДДТ та інша подібна продукція. Вкінці 90-х років завод збанкротував, а трохи згодом стає відомо про аварію в цеху електролізу: через обвал даху, ємності в яких зберігалися тони ртуті було зруйновано, а їх вміст - розлито. Втім масштаби катастрофи не розголошувалися.
Ситуація різко змінилася лише після публікації шокуючих матеріалів у блозі Олексія Батченка. На відзнятому ним відео добре видно цілі калюжі сріблястого металу. Справою зацікавилися журналісти і досить швидко проблема "Радикалу" набула широкого розголосу (до чого це призвело я розповім пізніше).
Як пояснив мені сам Олексій, цех, наповнений токсичними випарами, він знайшов випадково і побачене надзвичайно вразило його:
Часто ходив по території заводу від станції метро "Лісова" до мікрорайону "ДВРЗ" (короткий шлях - щоб не їхати на маршрутці). Там багато цікавих покинутих будівель - періодично заходив до них - цікаво ж. І ось, одного разу забрів у ртутний цех. За розголошення взявся, тому, що це мене шокувало. Мені з дитинства казали, що ртуть - небезпечна речовина і людина не повинна зіштовхуються навіть з маленькими його кількостями - а тут її тонни.
Лише у листопаді 2010 року влада нарешті почала діяти (чекати довелося майже 15 років!). Руїни цеху демонтують і обіцяють накрити захисним саркофагом - грошей на утилізацію небезпечних відходів немає. В ефективноті такого укриття "першовідкривач ртутного Чорнобиля", Олексій Батченко, не впевнений:
Так, ці заходи поліпшать ситуацію, але не вирішать проблему, а лише заморозять її. По суті цей саркофаг буде представляти із себе натягнутий над уламками брезент - самі розумієте наскільки це надійно і довговічно.
Радикал сьогодні
Зробивши такий досить об’ємний вступ, я хотів би поділитися враженнями від останього відвідування території заводу.
Отже, як було сказано вище, вхід на територію "Радикалу" знаходиться в парі хвилин ходу від станції метро Лісова. Вже підходячи до ринку "Даринок", можна побачити похмурі будівлі з пустими рамами, що височіють за бетоним парканом. Втім серед цього мертвого скупчення покинутих цехів іноді проскакують яскраві стіни нових офісів. Мені шкода людей що працюють тут, які чи то недооцінюють небезпеку випарів ртуті та інших хімікатів, яких до речі на території чимало, чи то просто незнають про загрозу їх здоров’ю.
Спершу я думав, що потрапити на "Радикал" буде проблематично. Мої сумніви розвіялися, коли сторожка при в’їзді, залишилася у нас (зі мною було ще двоє товарищів) за спинами. Попередньо ознайомившись з інформацією про нинішню ситуацію на заводі, я зробив кілька висновків. По-перше: ні кроку в руїни ртутного цеху - окрім небезпеки отруєння можна до купи набратися проблем з охороною і міліцією. Перспектива спілкування з "людьми в синьому" мене аж ніяк не приваблювала. По-друге: проводити зйомку лише дорогою назад - охорона не вітає спроби фотографувати руїни (особливо це стосується горезвісного ртутного цеху!), тому в момент коли Вас питатимуть хто ви і нащо тут, краще бути ближче до виходу. І останнє: не заходити в напівзруйновані будівлі - отримати цеглиною або шматком бетону по голові - задоволення вельми сумнівне.
Ознайомившись більш-менш з територією, ми взялися за камери. Подивитись зроблені світлини Ви можете у галереї Завод Радикал. Загалом на "Радикалі" склалося дивне поєднання змертвіння і життя: серед руїн і густих чагарників їздять авто та вагони а частина відрестраврованної будівлі може випирати темно-коричневим кістяком старого цеху.
Намилувавшись своєрідною красою руїн колишнього промислового гіганта, ми вирушили до бетонного паркану, що не давав пройти до гори цегли і бетону, що колись був ртутним цехом. Підходити занадто близько ми не ризикнули, але кілька світлин таки зробили. Досить швидко в нас була можливість впевнитися що цей район перебуває під пильним наглядом, бо за пару хвилин до нас підїхав чорний позашляховик і водій поцікавився ціллю нашого візиту. У відповідь почувши що ми прибули з миром , він попередив нас про можливі небезпеки всередині цехів і, хоч без доброзичливості, дозволив завершити нашу вилазку. Інший охоронець виявився не таким великодушним - щойно ми захотіли сфотаграфувати роботу над ліквідацією залишків ртутного цеху (до речі на місці їх проведення ми бачили лише один екскаватор), він кинувся до нас з криком "ололо". Можливості робити знімки надалі у нас не було, оскільки вище вказаний громадянин йшов слідом за нами майже до виходу. Втім весь необхідний матеріал ми вже отримали. Так закінчився мій перший похід на завод "Радикал".
Епілог
Готуючи цю статтю, я поцікавився у Олексія, чи вважає він що мету досягнуто: суспільство дізналося про небезпеку, ртутний цех, хоч повільно, але розбирається, а згодом над токсичними руїнами буде збудовано саркофаг. Він надіслав мені таку відповідь:
Ні - в ідеалі всі уламки і навіть землю під територією заводу повинні вивезти і захоронити, але і те, що досягнуто - вже чимало. Принаймні про цю проблему тепер знають майже всі кияни і вони мають можливість вибирати - триматися від Радикала подалі, або ризикувати своїм здоров'ям. Тепер майже напевно на території заводу не будуватимуть житло, хоча такі плани були раніше. Та й те, що хоч щось зрушилося з мертвої точки - теж позитив.
Думаю, що події довкола заводу "Радикал" є добрим зразком того, що ніхто не повинен залишатися осторонь коли мова йде про питання, які стосуються усієї громади. Запис у блозі нарешті зміг привернути увагу до великої проблеми, що довгий час замовчувалася. І хто знає, можливо це врятувало чиєсь життя?
Висловлюю особливу подяку товарищам, що допомагали мені в підготовці матеріалу а також Олексію Батченку, "першопрохідцю" на завод "Радикал", який надав для використання фотографії та відеозаписи.
Фотографії з галереї Завод Радикал
P.S. Нижче приведена добірка кращих кадрів, відзнятих під час вилазки на завод.