"Це не сніг. Це прощальний етюд сатани."
Анна Малігон
Субота
***
Це не сніг. Це прощальний етюд сатани.
Це каліцтво зачатої сп’яну весни
безпритульними дітьми.
Це зупинка чи край? Почекай. Осягни.
Пуповиною музику в себе тягни
з телефону чи з білої глибини
за скляними ворітьми.
Але світло ще є - то спасибі й на тім.
Це не ми - навіжені - зливаємось в нім,
і не в наших тертях відбувається дим,
не пече і не гріє…
То летять колісниці з північних боліт.
В колісницях - мерці, і у кожнім - болить
невідома любов, невисокий політ,
навісна ностальгія.
Це вони повертаються в милі краї,
де лишили серця і обличчя свої,
і вже скоро нещадна трава із руїн
розпускатиме пальці.
Їхні кості давно не шукають тепла,
і крізь ями очниць витікає смола,
а над містом завмерлим колюча імла
наростає, мов панцир.
Це для них у гілках зачинається туш,
тільки світять надії із плетених душ,
наче лезо - із руж, як монети з калюж -
сиротинський відсоток…
Нас так само нема - там, за триста вперед…
Нас так само тягнутиме пам’яті мед
незворотно сюди - де зжере очерет
саркофаги висоток.
Ферамонові мавпочки в хутрі тремтять,
проклинаючи віхолу, згадують мать,
або ще якусь жінку.
А під вечір, уже втихомиривши хіть,
колісниці вертаються в темну блакить.
За фіранками - тіні сніжинок, і мить
зупиняє сніжинки…
23. 03. 2013
http://www.facebook.com/anna.maligon
Go.