Бомж
Originally posted by npubop at Бомж
Їду я в електричці. Входить бомж. Синяк синцем. Морда опухла. На вигляд років тридцять.
Озирнувшись, починає:
- Громадяни панове, три дні не їв. Чесно. Красти боюся, бо сил немає втекти. А їсти дуже хочеться. Подайте, хто скільки зможе. На лице не дивіться, п'ю я. І те, що дасте, напевно, теж проп'ю! - І пішов по вагону.
Народ у нас добрий - швидко накидали бомжу рублів п'ятсот.
В кінці вагону бомж зупинився, повернувся до пасажирів і вклонився в ноги.
- Спасибі, громадяни-панове. Дай Вам всім Бог!
І тут раптом сидячий у останнього вікна злобного вигляду мужик, чимось схожий на селекціонера Лисенко, тільки в окулярах, раптом як закричить на бомжа.
- Мразь, гнида, жебракувати, сука. Грошей просиш. А мені, може, сім'ю нічим годувати. А мене, може, звільнили третього дня. Але я, от, не прошу, як ти, мразь.
Бомж раптом дістає з усіх своїх кишень все, що в нього є, тисячі дві, напевно, різними папірцями з дріб'язком, і простягає мужику.
- На, візьми. Тобі треба.
- Що? - фонаріє мужик.
- Візьми! Тобі потрібніше! А мені ще дадуть. Люди ж добрі! - Суне гроші мужику в руки, відвертається, відкриває двері і йде в тамбур.
- Гей, стій! - Схоплюється мужик і з грошима в руках вибігає за бомжем в тамбур.
Весь вагон, не змовляючись, замовк. Хвилин п'ять ми всі уважно слухали діалог в тамбурі. Мужик кричав, що люди - лайно. Бомж запевняв, що люди добрі і прекрасні. Мужик намагався повернути гроші бомжу, але той назад грошей не брав. Скінчилося все тим, що бомж пішов далі, а мужик залишився один. Повертатися він не поспішав. Закурив цигарку.
Поїзд зупинився на черговий станції. Вийшли і увійшли пасажири.
Мужик, докуривши теж увійшов назад в вагон і присів на своє місце біля вікна.
На нього ніхто особливо не звертав уваги. Вагон вже жив своїм звичайним життям.
Поїзд іноді зупинявся. Хтось виходив, хтось заходив.
Проїхали зупинок п'ять. Ось уже й моя станція. Я встав і пішов на вихід.
Проходячи повз мужика, я кинув на нього швидкий погляд. Мужик сидів, відвернувшись до вікна, і плакав ...
© Михайло Фатахов
P. S. Адже люди зустрічаються не випадково. Душа у другого мужика прокинулася, тепер йому жити буде легше.
Їду я в електричці. Входить бомж. Синяк синцем. Морда опухла. На вигляд років тридцять.
Озирнувшись, починає:
- Громадяни панове, три дні не їв. Чесно. Красти боюся, бо сил немає втекти. А їсти дуже хочеться. Подайте, хто скільки зможе. На лице не дивіться, п'ю я. І те, що дасте, напевно, теж проп'ю! - І пішов по вагону.
Народ у нас добрий - швидко накидали бомжу рублів п'ятсот.
В кінці вагону бомж зупинився, повернувся до пасажирів і вклонився в ноги.
- Спасибі, громадяни-панове. Дай Вам всім Бог!
І тут раптом сидячий у останнього вікна злобного вигляду мужик, чимось схожий на селекціонера Лисенко, тільки в окулярах, раптом як закричить на бомжа.
- Мразь, гнида, жебракувати, сука. Грошей просиш. А мені, може, сім'ю нічим годувати. А мене, може, звільнили третього дня. Але я, от, не прошу, як ти, мразь.
Бомж раптом дістає з усіх своїх кишень все, що в нього є, тисячі дві, напевно, різними папірцями з дріб'язком, і простягає мужику.
- На, візьми. Тобі треба.
- Що? - фонаріє мужик.
- Візьми! Тобі потрібніше! А мені ще дадуть. Люди ж добрі! - Суне гроші мужику в руки, відвертається, відкриває двері і йде в тамбур.
- Гей, стій! - Схоплюється мужик і з грошима в руках вибігає за бомжем в тамбур.
Весь вагон, не змовляючись, замовк. Хвилин п'ять ми всі уважно слухали діалог в тамбурі. Мужик кричав, що люди - лайно. Бомж запевняв, що люди добрі і прекрасні. Мужик намагався повернути гроші бомжу, але той назад грошей не брав. Скінчилося все тим, що бомж пішов далі, а мужик залишився один. Повертатися він не поспішав. Закурив цигарку.
Поїзд зупинився на черговий станції. Вийшли і увійшли пасажири.
Мужик, докуривши теж увійшов назад в вагон і присів на своє місце біля вікна.
На нього ніхто особливо не звертав уваги. Вагон вже жив своїм звичайним життям.
Поїзд іноді зупинявся. Хтось виходив, хтось заходив.
Проїхали зупинок п'ять. Ось уже й моя станція. Я встав і пішов на вихід.
Проходячи повз мужика, я кинув на нього швидкий погляд. Мужик сидів, відвернувшись до вікна, і плакав ...
© Михайло Фатахов
P. S. Адже люди зустрічаються не випадково. Душа у другого мужика прокинулася, тепер йому жити буде легше.