Зачарована нитка
Люблю короткі історії для душі, притчі та оповідання. От купила в "Свічадо" книжечку Бруно Ферреро "Фіялка на Півчному полюсі", ото вирішила кількома оповіданнями поділитись з Вами, може і комусь припаде до душі і Хтось щось почерпне для себе!
Багато людей живуть дуже активно й сподіваються, що їхня діяльність негайно принесе їм результати. Прагнуть одразу одержати плоди того, що роблять. Не вміють думати про перспективу. Найбільшими вартостями для них є матеріальні цінності, вигода, кар'єрне зростання, отримання найліпших результатів за найкоротший час, докладаючи якнайменше зусиль.
Іншими характерними рисами нашого життя є бажання оминати всілякі труднощі й перешкоди; уникати розчарувань, зусиль, болю; прагнути успіху й приємностей. Приємність стає домінуючою цінністю, хоча нерідко буває лише міражем. У такій ситуації будь-який контроль над інстинктами вважають чимось неприродним. Майже цілком нехтують самоконтролем.
ЗАЧАРОВАНА НИТКА
Максим справді був дивним хлопцем; любив спати з розплющеними очима й поринати в сни. Передусім у школі, коли урок не надто цікавив його. Вчитель, який вважав його розумним, але ледачим хлопцем, одного дня роздратовано сказав йому:
- Про що ти думаєш, Максиме? Чому такий неуважний?
- Намагаюся уявити собі, що робитиму, коли стану дорослим, - відповів хлопчик.
- Це зовсім тобі не потрібно, - сказав учитель. - Ліпше старайся втішатися своїм чудовим і безтурботним віком і вір, що юні літа минатимуть поволі.
Максим не зрозумів слів учителя. Не любив чекати. Взимку, коли їздив на ковзанах, не міг дочекатися літа, поплавати. А коли наставало таке довгоочікуване літо, бажав, щоби якнайшвидше прийшла осінь. Бо хотів збирати гриби в близькому лісі.
Максим мав подругу Марійку, трохи молодшу за нього, яка жила в будинку навпроти. Коли бачив, як бігала з розвіяним вітром волоссям й усміхалася великими блакитними очима, думав: «Коли виросту, одружуся з нею... Чому я вже не дорослий?»
Коли хтось запитував Максима, чого прагне найбільше, він відповідав:
- Я хотів би, щоби час минав швидко...
Дуже приємна бабуся
Одного осіннього дня Максим, набігавшись, відпочивав на лавці в парку. Раптом почув, що хтось кличе його. Повернувся й побачив бабусю, яка приязно дивилася на нього. Бабуся показала хлопцеві срібну скриньку з маленьким отвором, із якого виходила золота нитка, й сказала:
- Глянь-но, Максиме. Ось ця тоненька нитка - це нитка твого життя. Якщо справді так дуже хочеш, щоби час минав швидко, тобі досить лише трохи потягнути за цю нитку. Маленький кусочок нитки відповідає одній годині життя. Однак пам'ятай, що нікому не можна казати про цю скриньку, інакше помреш того самого дня, коли хтось дізнається про цю таємницю. Візьми скриньку й хай тобі щастить! Бабуся зникла так само несподівано, як зв'явилася. Максим, підстрибуючи від радости, повернувся додому зі скринькою в кишені. Наступного дня вчитель помітив, що Максим ще більше неуважний, аніж зазвичай, і, відповідно, нагрів йому чуба:
- Постійно витаєш у хмарах! Якщо й далі так поводитимешся, не перейдеш до наступного класу!
Максимові вже до краю набридли ці постійні вчителеві проповіді, й він подумав, що треба скористатися ниткою, щоби скоротити час перебування в школі.
Щодня вранці витягав кусочок нитки й завдяки цьому, щойно зайшовши до класу, чув, як учитель казав:
- Уроки закінчено. Можете йти додому. Хлопець був щасливий. Життя складалося з днів канікул і веселих забав на свіжому повітрі.
Через деякий час Максим, однак, почав нудьгувати й подумав: "Ах! Як би то було добре вже закінчити школу й почати працювати".
Однієї ночі, коли не міг заснути, вирішив сильно потягнути за нитку. Наступного ранку прокинувся дорослим чоловіком, уже був інженером. Збудував гарну фабрику. Був дуже задоволений своєю професією й деякий час зрідка й несильно смикав нитку - лише для того, щоби грошей вистачило до кінця місяця.
Мати зі сивим волоссям
Одного дня згадав про Марійку. Почав шукати її серед своїх знайомих і врешті знайшов. Справді, була тепер прегарною дівчиною. Максим набрався хоробрості й запитав:
- Марійко, чи погодишся стати моєю дружиною? Я - серйозний чоловік, маю добру посаду.
Марійка з усмішкою відповіла "так". Але коли вони пішли до батьків дівчини, почули рішуче "ні":
- Ви ще замолоді, надто мало знайомі. Почекайте ще хоча б рік.
Дівчина дуже засмутилася, але хлопець утішив її, кажучи з усмішкою:
- Не журися, Марійко. Побачиш, той рік мине дуже швидко.
Справді, рік завдяки чарівній нитці минув блискавично. Щовечора перед сном Максим витягав шматочок нитки. До шлюбу лишався лише місяць, коли Максим отримав повістку про те, що мусить іти служити до війська. Прощався з усіма зі сльозами на очах, але найніжніше зі своєю коханою Марійкою, яка гірко плакала.
Через кілька днів, проведених у казармі, Максим, Який страшенно тужив, сильно потягнув нитку й одразу опинився вдома напередодні шлюбу. То було чудове весілля. Однак одна деталь засмутила Максима: його мати постаріла й мала багато сивого волосся. Йому стало шкода, що так часто тягнув за магічну нитку й присягнув, що тепер, коли він уже дорослий, більше не робитиме цього. Дотримувався обіцянки впродовж кількох років, але одного дня Марійка сказала йому, що чекає на дитину.
"Чекати" - це дієслово ніколи не подобалося Максимові. Не зміг устояти перед спокусою якнайшвидше побачити й притулити сина й почав щодня тягнути за нитку. Одного вечора потягнув занадто сильно й наступного дня став набагато старшим. У нього було вже двоє синів: один ходив до ліцею, а другий навчався в університеті. Відтак усе почалося спочатку.
Тільки-но виникала якась проблема, Максим тягнув за нитку, щоби все якнайшвидше владналося й з'ясувалося. Робив це, коли справи йшли погано, коли хтось хворів, коли хотів знати, хто переможе у футбольному чемпіонаті, чи навіть тоді, коли хотів знати, чим закінчиться телевізійний серіал.
"Бажаю тобі великого щастя, Максиме!"
Одного ранку Максим, побачивши себе в дзеркалі, виявив, що має сиве волосся. Почувався втомленим і невдоволеним. Тепер його домівка була порожньою, а Марійка (вона теж дуже постаріла!) не могла зрозуміти, чому вона та її чоловік мало що пам'ятають :н свого спільного життя.
- Чи тобі теж здається, що все минуло наче одна мить? Як це можливо, що наші діти так швидко ви росли?
Максим не міг відповісти й почувався дуже засмученим. Вони були вже хворими дідусем і бабусею, і дні видавалися їм нестерпно довгими. Але тепер Максим не дозволяв собі тягнути за магічну нитку.
Одного дня, коли сидів у парку на лавочці, почув, що хтось його кличе. Розплющив очі й побачив бабусю, яка багато, багато років тому подарувала йому скриньку з чарівною ниткою.
- То як, Максиме, тобі все вдалося? Чи чарівна нитка зробила тебе щасливим, чи здійснила твої мрії?
- Не знаю... Завдяки цій нитці я ніколи не мусив чекати та рідко страждав у житті, але тепер розумію, що все минуло занадто швидко, і ось я вже старий і безпомічний.
- Ось як, - мовила бабуся. - А чого ти хотів би тепер?
- Хотів би знову стати дитиною, - сказав Максим із соромом, - щоби мати змогу ще раз прожити життя без чарівної нитки. Бажав би жити, як усі люди, й прийняти все, що принесе мені життя, хотів би позбутися нетерплячості.
- Справді хочеш цього?
- Так, - сказав Максим, не вагаючись ані хвилі. - Те, що я пережив, стало для мене доброю наукою, і я впевнений, що більше не зроблю тих самих помилок.
- Якщо це так, то я дуже щаслива, що допомогла тобі зрозуміти, якою великою чеснотою є терплячість. Побачиш, що тепер більше тішитимешся життям і навчишся цінувати також погані й сумні моменти, яких, без сумніву, тобі доведеться пережити чимало. А тепер тобі не залишається нічого іншого, як віддати скриньку … Бажаю тобі великого щастя, Максиме!
Тільки-но скринька опинилася в руках у бабусі, Максим заснув глибоким сном.
- Ах ти сонько! Підйом! Вставай уже! Максим розплющив очі й побачив, що лежить у своєму ліжечку, а над ним стоїть мама (молода й красива) й ніжно дивиться на нього. Підбіг до дзеркала й побачив у ньому своє дитяче личко. Поцілував і обійняв маму, немовби не бачив її сто років. Миттєво вмився й вдягнувся. Швидко поснідав і побіг до школи. Дорогою зустрів Марійку, яка теж була маленькою, як і він. Узяв її за руку й сказав:
- Мені треба багато всього тобі сказати... Але чи ти знаєш, що наш вік найкращий?
Бруно Ферреро Фіялка на Північному полюсі / Пер. Т. Різун. - Львів: Свічадо, 2009. - 164 с. - С.40-45.
.
Багато людей живуть дуже активно й сподіваються, що їхня діяльність негайно принесе їм результати. Прагнуть одразу одержати плоди того, що роблять. Не вміють думати про перспективу. Найбільшими вартостями для них є матеріальні цінності, вигода, кар'єрне зростання, отримання найліпших результатів за найкоротший час, докладаючи якнайменше зусиль.
Іншими характерними рисами нашого життя є бажання оминати всілякі труднощі й перешкоди; уникати розчарувань, зусиль, болю; прагнути успіху й приємностей. Приємність стає домінуючою цінністю, хоча нерідко буває лише міражем. У такій ситуації будь-який контроль над інстинктами вважають чимось неприродним. Майже цілком нехтують самоконтролем.
ЗАЧАРОВАНА НИТКА
Максим справді був дивним хлопцем; любив спати з розплющеними очима й поринати в сни. Передусім у школі, коли урок не надто цікавив його. Вчитель, який вважав його розумним, але ледачим хлопцем, одного дня роздратовано сказав йому:
- Про що ти думаєш, Максиме? Чому такий неуважний?
- Намагаюся уявити собі, що робитиму, коли стану дорослим, - відповів хлопчик.
- Це зовсім тобі не потрібно, - сказав учитель. - Ліпше старайся втішатися своїм чудовим і безтурботним віком і вір, що юні літа минатимуть поволі.
Максим не зрозумів слів учителя. Не любив чекати. Взимку, коли їздив на ковзанах, не міг дочекатися літа, поплавати. А коли наставало таке довгоочікуване літо, бажав, щоби якнайшвидше прийшла осінь. Бо хотів збирати гриби в близькому лісі.
Максим мав подругу Марійку, трохи молодшу за нього, яка жила в будинку навпроти. Коли бачив, як бігала з розвіяним вітром волоссям й усміхалася великими блакитними очима, думав: «Коли виросту, одружуся з нею... Чому я вже не дорослий?»
Коли хтось запитував Максима, чого прагне найбільше, він відповідав:
- Я хотів би, щоби час минав швидко...
Дуже приємна бабуся
Одного осіннього дня Максим, набігавшись, відпочивав на лавці в парку. Раптом почув, що хтось кличе його. Повернувся й побачив бабусю, яка приязно дивилася на нього. Бабуся показала хлопцеві срібну скриньку з маленьким отвором, із якого виходила золота нитка, й сказала:
- Глянь-но, Максиме. Ось ця тоненька нитка - це нитка твого життя. Якщо справді так дуже хочеш, щоби час минав швидко, тобі досить лише трохи потягнути за цю нитку. Маленький кусочок нитки відповідає одній годині життя. Однак пам'ятай, що нікому не можна казати про цю скриньку, інакше помреш того самого дня, коли хтось дізнається про цю таємницю. Візьми скриньку й хай тобі щастить! Бабуся зникла так само несподівано, як зв'явилася. Максим, підстрибуючи від радости, повернувся додому зі скринькою в кишені. Наступного дня вчитель помітив, що Максим ще більше неуважний, аніж зазвичай, і, відповідно, нагрів йому чуба:
- Постійно витаєш у хмарах! Якщо й далі так поводитимешся, не перейдеш до наступного класу!
Максимові вже до краю набридли ці постійні вчителеві проповіді, й він подумав, що треба скористатися ниткою, щоби скоротити час перебування в школі.
Щодня вранці витягав кусочок нитки й завдяки цьому, щойно зайшовши до класу, чув, як учитель казав:
- Уроки закінчено. Можете йти додому. Хлопець був щасливий. Життя складалося з днів канікул і веселих забав на свіжому повітрі.
Через деякий час Максим, однак, почав нудьгувати й подумав: "Ах! Як би то було добре вже закінчити школу й почати працювати".
Однієї ночі, коли не міг заснути, вирішив сильно потягнути за нитку. Наступного ранку прокинувся дорослим чоловіком, уже був інженером. Збудував гарну фабрику. Був дуже задоволений своєю професією й деякий час зрідка й несильно смикав нитку - лише для того, щоби грошей вистачило до кінця місяця.
Мати зі сивим волоссям
Одного дня згадав про Марійку. Почав шукати її серед своїх знайомих і врешті знайшов. Справді, була тепер прегарною дівчиною. Максим набрався хоробрості й запитав:
- Марійко, чи погодишся стати моєю дружиною? Я - серйозний чоловік, маю добру посаду.
Марійка з усмішкою відповіла "так". Але коли вони пішли до батьків дівчини, почули рішуче "ні":
- Ви ще замолоді, надто мало знайомі. Почекайте ще хоча б рік.
Дівчина дуже засмутилася, але хлопець утішив її, кажучи з усмішкою:
- Не журися, Марійко. Побачиш, той рік мине дуже швидко.
Справді, рік завдяки чарівній нитці минув блискавично. Щовечора перед сном Максим витягав шматочок нитки. До шлюбу лишався лише місяць, коли Максим отримав повістку про те, що мусить іти служити до війська. Прощався з усіма зі сльозами на очах, але найніжніше зі своєю коханою Марійкою, яка гірко плакала.
Через кілька днів, проведених у казармі, Максим, Який страшенно тужив, сильно потягнув нитку й одразу опинився вдома напередодні шлюбу. То було чудове весілля. Однак одна деталь засмутила Максима: його мати постаріла й мала багато сивого волосся. Йому стало шкода, що так часто тягнув за магічну нитку й присягнув, що тепер, коли він уже дорослий, більше не робитиме цього. Дотримувався обіцянки впродовж кількох років, але одного дня Марійка сказала йому, що чекає на дитину.
"Чекати" - це дієслово ніколи не подобалося Максимові. Не зміг устояти перед спокусою якнайшвидше побачити й притулити сина й почав щодня тягнути за нитку. Одного вечора потягнув занадто сильно й наступного дня став набагато старшим. У нього було вже двоє синів: один ходив до ліцею, а другий навчався в університеті. Відтак усе почалося спочатку.
Тільки-но виникала якась проблема, Максим тягнув за нитку, щоби все якнайшвидше владналося й з'ясувалося. Робив це, коли справи йшли погано, коли хтось хворів, коли хотів знати, хто переможе у футбольному чемпіонаті, чи навіть тоді, коли хотів знати, чим закінчиться телевізійний серіал.
"Бажаю тобі великого щастя, Максиме!"
Одного ранку Максим, побачивши себе в дзеркалі, виявив, що має сиве волосся. Почувався втомленим і невдоволеним. Тепер його домівка була порожньою, а Марійка (вона теж дуже постаріла!) не могла зрозуміти, чому вона та її чоловік мало що пам'ятають :н свого спільного життя.
- Чи тобі теж здається, що все минуло наче одна мить? Як це можливо, що наші діти так швидко ви росли?
Максим не міг відповісти й почувався дуже засмученим. Вони були вже хворими дідусем і бабусею, і дні видавалися їм нестерпно довгими. Але тепер Максим не дозволяв собі тягнути за магічну нитку.
Одного дня, коли сидів у парку на лавочці, почув, що хтось його кличе. Розплющив очі й побачив бабусю, яка багато, багато років тому подарувала йому скриньку з чарівною ниткою.
- То як, Максиме, тобі все вдалося? Чи чарівна нитка зробила тебе щасливим, чи здійснила твої мрії?
- Не знаю... Завдяки цій нитці я ніколи не мусив чекати та рідко страждав у житті, але тепер розумію, що все минуло занадто швидко, і ось я вже старий і безпомічний.
- Ось як, - мовила бабуся. - А чого ти хотів би тепер?
- Хотів би знову стати дитиною, - сказав Максим із соромом, - щоби мати змогу ще раз прожити життя без чарівної нитки. Бажав би жити, як усі люди, й прийняти все, що принесе мені життя, хотів би позбутися нетерплячості.
- Справді хочеш цього?
- Так, - сказав Максим, не вагаючись ані хвилі. - Те, що я пережив, стало для мене доброю наукою, і я впевнений, що більше не зроблю тих самих помилок.
- Якщо це так, то я дуже щаслива, що допомогла тобі зрозуміти, якою великою чеснотою є терплячість. Побачиш, що тепер більше тішитимешся життям і навчишся цінувати також погані й сумні моменти, яких, без сумніву, тобі доведеться пережити чимало. А тепер тобі не залишається нічого іншого, як віддати скриньку … Бажаю тобі великого щастя, Максиме!
Тільки-но скринька опинилася в руках у бабусі, Максим заснув глибоким сном.
- Ах ти сонько! Підйом! Вставай уже! Максим розплющив очі й побачив, що лежить у своєму ліжечку, а над ним стоїть мама (молода й красива) й ніжно дивиться на нього. Підбіг до дзеркала й побачив у ньому своє дитяче личко. Поцілував і обійняв маму, немовби не бачив її сто років. Миттєво вмився й вдягнувся. Швидко поснідав і побіг до школи. Дорогою зустрів Марійку, яка теж була маленькою, як і він. Узяв її за руку й сказав:
- Мені треба багато всього тобі сказати... Але чи ти знаєш, що наш вік найкращий?
Бруно Ферреро Фіялка на Північному полюсі / Пер. Т. Різун. - Львів: Свічадо, 2009. - 164 с. - С.40-45.
.