Троянда ....
Троянда - символ небесної досконалості та земних пристрастей; часу і вічності, життя та смерті; плодючості; краси; цнотливості; мовчання і таємниці; у християнстві - символ раю, Діви Марії, небесного блаженства і водночас страждання.
У світовій символіці золота троянда означала досконалість, червона - бажання, пристрасть, красу, довершеність. Біла - невинність, голуба - недосяжність і неможливість. В алхімії троянда символізувала мудрість, духовне відродження.
У Древній Греції та Римі троянду вважали емблемою весни, повної життєвої краси, кохання, недовговічності життєвих благ, непорочності, символом закоханості, а також радощів, розкоші, витонченості.
Гілками із троянд впереміжку із миртовими гілками у греків освячувалися наречені. Трояндами прикрашали двері будинку, пелюстками встеляли шлюбне ліжко. Їх кидали до ніг переможців.
Однак троянда була й символом смерті, весною вона цвіте не тільки на радість живим, але й для втіхи померлим. Коли римляни відправляли поминки, головну роль на них відігравали троянди: їх ділили між присутніми, гірляндами прикрашали могили. Греки носили троянди на голові і грудях як знак трауру, як символ короткочасності, плинності нашого життя. На надмогильних пам'ятниках часто розвішували бутони троянд, що символізувало нескінченність.
Спочатку у християнському мистецтві троянду прославляли як райську квітку, символ чистоти і святості. Пізніше вона стає символом Богородиці, яку уявляли сидячою в раю серед трояндових квітів. За легендою, архангел Гавриїл зробив для Богородиці три вінки: із білих, жовтих і червоних троянд. Вінок із білих троянд символізував її радість, із червоних - страждання, а із жовтих - славу. Червона троянда стала символом крові Христа, що страждав. Білі троянди в середні віки називались також трояндами Магдалини: кажуть, нібито вони втратили свій колір від пролитих на них сліз каяття Магдалини.
Троянда не грає.
Троянда не має маски.
Троянда не має ролі.
Троянда не має - Вона Є
(c) Кость Москалець "Для троянди"
Троянда тут, вона просто ховається за шипами... такими колючими ....
Я досі шукаю троянду у собі.... троянду, яку хочу подарувати Тобі ....
Проте вона безперечно тут ....
Троянда пахне трояндою ...
Хочеться мріяти, кричати... когось забути.
Хочеться любити, радіти... когось не чути.
Хочеться обійняти, поцілувати...когось покохати.
Хочеться просто жити! Посміхатись!
І з кимось блукати...відчувати...вірити...кохати ..... ТЕБЕ ....
ТРОЯНДА
Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих - завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима. Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
- Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
- Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, - відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці.
Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей. Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці - мовчазна, нерухома, як і раніше.
- Чим вона жила всі ці дні? - спитала молода француженка.
- Трояндою, - відповів поет. (с) Бруно Ферраро
