....
От і розпочався рік, новий рік, якого всі ніби так чекали і я також, бо думала, що зі цією датою - 1 січня - буде щось інше. Хотілось змінити фрагменти свого життя, різнобарв'я кольорів у ньому. Але чи змінилось - не знаю, думаю скажу за рік, якщо про це не забуду!
Кінець року був багатим на події, на певні здобутки і вагомі втрати
1) покажу Вам завершені роботи - це те, що приносить мені неабияке задоволення останній рік. Скажу відверто, якби мені ще рік тому сказали, що я так захоплюсь вишиванням, то я б сказала, що Ви жартуєте. "Бісероманія" за півроку принесла 16 робіт, в планах ще і ще, проектів багато. Чи вистачатиме часу ? - подивимось!
Володимирська ікона Божої Матері (13.12-18.12.2010 р.). Набори Кроше - одне задоволення не втомлюсь це повторювати))
Тюльпани (розробка ТМ "Нова Слобода") - вишивала її довгенько і з певними перервами, завершила на початку 2011 р.
2) відсвяткували Новий рік на кафедрі. Як завжди було весело, витримано у певних традиціях, що вже скалися. Усіх на святі тішив оцей торт, який радував око усім
3) було приємно довідатись про себе щось нового :-). У одній із забав кожен мав написати щось про людину на новорічній листівці. Багато мене потішило, чесно! З дечим не погоджуюсь, але вкотре помічаю, що вмію я бути різною, хоча й полюбляю стверджувати, що не міняюсь!!:-)) Не вже я так вміло ношу маски дотепності і життєрадісності?! Не знаю. Але велике дякую усім за стільки хороших слів! Забула сказати усім, що чого б мені хотілось в наступному році - так це більшості щирості у діях, словах ...
4) я наважилась знову відвідати лікаря. не знаю чи почерпну я щось від цього візиту, тобто чи відновлю лікування вкотре, але знову ж повторю і скажу собі - час покаже ... кінець грудня - і в мене знову болить спина, крокую ледве, але йду пересилюючи себе частенько.
5) втрата киці. Історія Одного життя ...
Дехто вважає, що я занадто емоційна, переймаюсь усім і беру близько до серця певні речі, але ..., щось в тому є ...Вона з’явилась в нашому житті у 1995 р. Чесно не пам’ятаю коли, здається десь у квітні-червні, тоді я закінчувала 9 клас! Мамі принесла Її співробітниця - маленьку кицю, біленьку з сірими плямками! Перші дні перебування вдома були для неї навчальними - вона повинна була навчитись ходити в туалет у певному місці (пам’ятаю першого разу вона зробила це в шафі із взуттям і добряче отримала від мами), їсти з мисочки, пити водичку з горнятка у відведеному місці. Не завжди нам це вдавалось нам, але помаленьку ми навчились всього! З малку навчили ми її їсти рибу, ото її було улюбленою стравою, ковбасу вона їла не усю, любила чорний хліб, консерви, коли чула як відкривають банку то бігла пулею, любила кукурудзу і горошок, в останні роки не відмовлялась і від йогурту, кефіру, молочка. Вона була надзвичайна!!! Називали ми її по-різному, відкликалась вона на Маню, Мартусю і Жабенятко ....Маю купу спогадів ще з малих її років: як гуляла з нею у подвір’ї, на поводку з бантика; як носила до ветеринара у пасхальному кошику і вона мені втікла; як ми полювали на пташок - вона муркотіла, клацала зубками і махала хвостиком ... думаю можна наводити багато таких прикладів ...З малку Маня не любила купатись, але в останні два-три роки любила сидіти у ванні і спостерігати як набирається вода, потім підходити і щоб її мокрими руками гладили.За її поведінкою ми могли певною мірою передбачати погоду: якщо вона бігала по квартирі, хвостик ставав таким пушистим - надворі був вітер; якщо вона мостилась на батареї, чи під покривалом - наступали холода! Не любила вона чоловіків, нам так здавалось; не любила дуже малих діток - ревнувала до них, що їм більше уваги приділяли ніж їй. Любила бавитись дуже! Коли була ще молодою, то як собачка носить паличку, вона носила м’ячика зробленого з паперу, як баскетболістка відбивала його вверх, коли його їй підкидували! Любила моститись у коробках - то від торта, то від взуття, бо там можна було скрутитись клубочком. Мала вона такого кольорового м’яча, який дзеленькав, двічі ми його купували і двічі він губився і жодного разу ми його не знаходили. Любила квіти у вазі, їх можна було понюхати, повідривати листочки, а згодом і перевернути вазу))). Любила дуже травичку, аж тряслась над нею .... Любила мамину китайську розу, якій щотижня відривала одного листочка і хотіла зайняти її місце у вазонку.Пам’ятаю як мама спекла сирник і залишили ми його на кухні на столі, то на рано краї були понадкусувані, аналогічно було і з іншими стравами, які її смакували! Вона дуже любила спати з кимось: чи то в ногах, чи просто зверху … коли було холодно, то вона спла поруч зі мною чи мамою - голова на подушці, а решту накрита ковдрою, як мале дитя!Вже більше ніж півроку Маня хворіла. Мала пухлинку, потім ще одну. Ми її щодня перев’язували, але після Миколая їй стало набагато гірше. В останні дні 2010 року вона вже нічого не їла, тільки пила воду. Схудла дуже, важила з ледве 1 кг. Цього дня - 4 січня - вона вже ледве рухалась і стояла біля дверей та просилась на вулицю, хотіла піти. Гнійна рана давала інтоксикацію всього організму, відмовляли нирки і в 17.00 год. її не стало. От пишу це і сльози навертаються на очі. Їх було не мало цього дня як і в решту днів з 28 грудня. В квартирі так пусто зараз. Колись у ній відчувалось життя, рух … я й досі задзвонивши додому хочу запитати мами, а що там робить наша Маня? Важко. Вона прожила з нами 16 років. Ми дуже прив’язались до неї. Згодом подруга в мейлі напише мені «Ольчику, я розумію що киця це як душа сімї, але сама розумієш яке життя. Не варто цим перейматися так, як ти це робиш. Тому що плину життя і нашого і інших не зміниш». Так, але це не легко, це завдання було не з легких для мене …
Я так сумую … Ось такою вона залишиться у моєму серці
6) Рік 2010 не був найгіршим чи найкращим. Багато чого я не зробила, не завершила, не сказала, не повірила, не довірила, не пробачила, не зрозуміла, не встояла, але дякую Богу і усім за кожен зроблений крок - за те, що вони були у моєму житті. Міцно Вас обіймаю та люблю!
Кінець року був багатим на події, на певні здобутки і вагомі втрати
1) покажу Вам завершені роботи - це те, що приносить мені неабияке задоволення останній рік. Скажу відверто, якби мені ще рік тому сказали, що я так захоплюсь вишиванням, то я б сказала, що Ви жартуєте. "Бісероманія" за півроку принесла 16 робіт, в планах ще і ще, проектів багато. Чи вистачатиме часу ? - подивимось!
Володимирська ікона Божої Матері (13.12-18.12.2010 р.). Набори Кроше - одне задоволення не втомлюсь це повторювати))
Тюльпани (розробка ТМ "Нова Слобода") - вишивала її довгенько і з певними перервами, завершила на початку 2011 р.
2) відсвяткували Новий рік на кафедрі. Як завжди було весело, витримано у певних традиціях, що вже скалися. Усіх на святі тішив оцей торт, який радував око усім
3) було приємно довідатись про себе щось нового :-). У одній із забав кожен мав написати щось про людину на новорічній листівці. Багато мене потішило, чесно! З дечим не погоджуюсь, але вкотре помічаю, що вмію я бути різною, хоча й полюбляю стверджувати, що не міняюсь!!:-)) Не вже я так вміло ношу маски дотепності і життєрадісності?! Не знаю. Але велике дякую усім за стільки хороших слів! Забула сказати усім, що чого б мені хотілось в наступному році - так це більшості щирості у діях, словах ...
4) я наважилась знову відвідати лікаря. не знаю чи почерпну я щось від цього візиту, тобто чи відновлю лікування вкотре, але знову ж повторю і скажу собі - час покаже ... кінець грудня - і в мене знову болить спина, крокую ледве, але йду пересилюючи себе частенько.
5) втрата киці. Історія Одного життя ...
Дехто вважає, що я занадто емоційна, переймаюсь усім і беру близько до серця певні речі, але ..., щось в тому є ...Вона з’явилась в нашому житті у 1995 р. Чесно не пам’ятаю коли, здається десь у квітні-червні, тоді я закінчувала 9 клас! Мамі принесла Її співробітниця - маленьку кицю, біленьку з сірими плямками! Перші дні перебування вдома були для неї навчальними - вона повинна була навчитись ходити в туалет у певному місці (пам’ятаю першого разу вона зробила це в шафі із взуттям і добряче отримала від мами), їсти з мисочки, пити водичку з горнятка у відведеному місці. Не завжди нам це вдавалось нам, але помаленьку ми навчились всього! З малку навчили ми її їсти рибу, ото її було улюбленою стравою, ковбасу вона їла не усю, любила чорний хліб, консерви, коли чула як відкривають банку то бігла пулею, любила кукурудзу і горошок, в останні роки не відмовлялась і від йогурту, кефіру, молочка. Вона була надзвичайна!!! Називали ми її по-різному, відкликалась вона на Маню, Мартусю і Жабенятко ....Маю купу спогадів ще з малих її років: як гуляла з нею у подвір’ї, на поводку з бантика; як носила до ветеринара у пасхальному кошику і вона мені втікла; як ми полювали на пташок - вона муркотіла, клацала зубками і махала хвостиком ... думаю можна наводити багато таких прикладів ...З малку Маня не любила купатись, але в останні два-три роки любила сидіти у ванні і спостерігати як набирається вода, потім підходити і щоб її мокрими руками гладили.За її поведінкою ми могли певною мірою передбачати погоду: якщо вона бігала по квартирі, хвостик ставав таким пушистим - надворі був вітер; якщо вона мостилась на батареї, чи під покривалом - наступали холода! Не любила вона чоловіків, нам так здавалось; не любила дуже малих діток - ревнувала до них, що їм більше уваги приділяли ніж їй. Любила бавитись дуже! Коли була ще молодою, то як собачка носить паличку, вона носила м’ячика зробленого з паперу, як баскетболістка відбивала його вверх, коли його їй підкидували! Любила моститись у коробках - то від торта, то від взуття, бо там можна було скрутитись клубочком. Мала вона такого кольорового м’яча, який дзеленькав, двічі ми його купували і двічі він губився і жодного разу ми його не знаходили. Любила квіти у вазі, їх можна було понюхати, повідривати листочки, а згодом і перевернути вазу))). Любила дуже травичку, аж тряслась над нею .... Любила мамину китайську розу, якій щотижня відривала одного листочка і хотіла зайняти її місце у вазонку.Пам’ятаю як мама спекла сирник і залишили ми його на кухні на столі, то на рано краї були понадкусувані, аналогічно було і з іншими стравами, які її смакували! Вона дуже любила спати з кимось: чи то в ногах, чи просто зверху … коли було холодно, то вона спла поруч зі мною чи мамою - голова на подушці, а решту накрита ковдрою, як мале дитя!Вже більше ніж півроку Маня хворіла. Мала пухлинку, потім ще одну. Ми її щодня перев’язували, але після Миколая їй стало набагато гірше. В останні дні 2010 року вона вже нічого не їла, тільки пила воду. Схудла дуже, важила з ледве 1 кг. Цього дня - 4 січня - вона вже ледве рухалась і стояла біля дверей та просилась на вулицю, хотіла піти. Гнійна рана давала інтоксикацію всього організму, відмовляли нирки і в 17.00 год. її не стало. От пишу це і сльози навертаються на очі. Їх було не мало цього дня як і в решту днів з 28 грудня. В квартирі так пусто зараз. Колись у ній відчувалось життя, рух … я й досі задзвонивши додому хочу запитати мами, а що там робить наша Маня? Важко. Вона прожила з нами 16 років. Ми дуже прив’язались до неї. Згодом подруга в мейлі напише мені «Ольчику, я розумію що киця це як душа сімї, але сама розумієш яке життя. Не варто цим перейматися так, як ти це робиш. Тому що плину життя і нашого і інших не зміниш». Так, але це не легко, це завдання було не з легких для мене …
Я так сумую … Ось такою вона залишиться у моєму серці
6) Рік 2010 не був найгіршим чи найкращим. Багато чого я не зробила, не завершила, не сказала, не повірила, не довірила, не пробачила, не зрозуміла, не встояла, але дякую Богу і усім за кожен зроблений крок - за те, що вони були у моєму житті. Міцно Вас обіймаю та люблю!