Маленький чарівник
Друга не можна вичарувати за допомогою чарівної палички!
Дружбу треба заслужити й заробити!
Той, хто справді любить свого друга, мусить допомагати йому ставати щасливим!!!
Маленький чарівник завжди був радісний і усміхнений. Але останнім часом його раптово став охоплювати сум.
У такі моменти він сідав у кутику й поринав у думки, які клубочилися в його голові, наче чорні хмари.
"Вже достигли яблука, - думав він, - а в мене немає нікого, з ким я міг би поділитися цими чудовими червоними плодами. У лісі повно грибів, але в мене немає нікого, з ким я міг би піти назбирати їх і потім сушити на печі". І сама думка про те, як це було б чудово мати друга, змушувала його зітхати.
Одного дня коло його домівки проходив якийсь хлопець. Маленький чарівник швиденько вибіг йому назустріч і загукав:
- Хочеш бути моїм другом?
-Я вже маю друга, його звати Маріолоне, - відповів хлопець, навіть не зупинившись.
Тоді маленький чарівник вирішив піти в гості до зайчика.
І тільки-но прийшов, одразу ж запитав:
- Хочеш бути моїм другом?
Але зайчик лише похитав головою, немовби кажучи "ні", а потім ворухнув довгими вухами.
Отож маленький чарівник звернувся зі своїм запитанням до цапка:
- Хочеш бути моїм другом? Однак цапок відповів йому:
- Ні, я вже маю двох друзів. Щодня бавлюся з ними!
Дуже сумний маленький чарівник пішов до дикого кабана й запитав його:
- Чи ти не хотів би стати моїм другом? Але кабан лише непривітно хрюкнув:
- Ні! - і продовжив порпатися в листі, що лежало на землі, не звертаючи більше на хлопчика жодної уваги.
"Тим гірше для вас! - подумав маленький чарівник. - Можу вичарувати собі чудового друга за допомогою чарівної палички".
Накинувши на себе блакитний плащ, прикрашений золотими зірками, він вистрибнув на великий камінь, підняв чарівну паличку й промовив відповідне магічне закляття. Потім заплющив очі, бо хотів, щоб несподіванка була ще більшою, а коли їх розплющив, побачив біля себе маленьку сову.
- Абракадабра... а це що за водяна курочка! - заїкаючись, із подивом промимрив маленький чарівник. -Я думав, що мій друг буде трохи більший.
- Друга не можна вичарувати за допомогою чарівної палички, - сказала сова, блимнувши своїми великими округлими очима, що скидалися на срібні монети. - Дружбу треба заслужити й заробити. І не має значення, чи друг буде малий, чи великий!
Відтоді маленький чарівник почав працювати над своєю дружбою з маленькою совою. Разом співали, загадували одне одному загадки, не кажучи вже про те, що хлопець брав сову із собою на прогулянки, під час яких вона сиділа на його руці. А ще вони разом танцювали танці піратів та індіянців. І ось одного дня вони зрозуміли, що справді стали друзями й що це чудове відчуття.
Але якось, безтурботно вештаючись лісом, вони натрапили на галявину, на якій росли буки.
- Дивися! - відразу закричала сова, показуючи на чорне дупло в стовбурі дерева. - Це місце, в якому я хотіла б жити!
- Але, - заперечив маленький чарівник, - ти ж не можеш залишити мене самого. Ти - моя подруга.
- Так, - відповіла птаха і відразу ж полетіла до дерева, - але я ж сова, а сова мусить жити в дуплі дерева. Так завжди було! Прошу тебе, дозволь мені тут залишитися. Побачиш, якою я щасливою буду. Той, хто справді любить свого друга, мусить допомагати йому стати щасливим.
- Той, хто справді любить свого друга, - маленький чарівник повільно повторив слова сови, - мусить допомагати йому стати щасливим.
І на прощання подарував сові білу польову квітку, яка чудово пахла.
- Тепер щомісяця маленький чарівник відвідує свою маленьку подругу. Про них можна сказати, що вони стали друзями назавжди.
Бруно Ферраро У світі зірок / Пер. Т. Різун. - Львів: Свічадо, 2009. - 184 с. - С. 129-131
p.s. ... я не є ідеалом друга, але мені завжди хотілось і хочеться якнайкраще для усіх ... можливо не все виходить так як мало б, але ... думаю певні миті мого життя важко змінити ... я така як є ... і чого хочеться мені дуже-дуже, так, щоб хоч трішки людей навколо мене могли бути собою , а не ховатись, грати на публіку, маскуватись, щось приховувати .... у будь-якому разі, все таємне колись стає відомим, і від цього потім не дуже приємно! ... не можу зрозуміти цього, ... але маємо те, що маємо ...