Amar duele
Дивний стан. Увесь день сплю, і зовсім немає сил. Напевно, після стресу та емоційної напруги завжди йде емоційний спад... Згадую цей вівторок.
- У нас усе скінчено.
Біль, гіркота, нерозуміння.
- Чому??? Я пробачу все, що завгодно, бо досі кохаю тебе....... Змінюсь сама, врешті-решт, бо також робила помилки.
- Ні, ти була ангелом. Я не хочу, щоб ти пробачала мене, переступала через себе і змінювалась. Проблема в мені. Я ніколи до цього не кохав, і не знав, що це почуття приносить страждання. Я не хочу страждати і не хочу, щоб страждала ти. Таке сильне кохання - не для мене, оскільки болю немає місце в моїй життєвій філософії та моїх принципах.
- Ні....... я не вірю...... як ти можеш..... Невже ти здатен закреслити все те прекрасне, що в нас було? Життя - це не тільки розваги і солодкі моменти, а й випробування також... Як ти можеш бути таким жорстоким і цинічним? Невже не бачиш, як мені болить???
- Так буде краще для нас обох.
- Здогадуюсь, чому ти це робиш... Комплекс, що супроводжує тебе з дитинства... Ти першим залишаєш інших через страх, що залишать тебе, що знову зроблять боляче. Як колись зробив батько твоїй матері... Адже так, я права?? Але ж це не вихід... Ти втікаєш від проблем замість того, щоб їх вирішувати.
- Я не просив тебе бути моїм психологом, Юліє.
Сльози, що застилають очі. Біль. Холод на вулиці. Нездатність думати. Іду внікуди.
І зненацька: "Пробач, кохана!!!!!!!!! Я не зміг тебе залишити. Я тебе кохаю і ненавиджу одночасно. Без тебе все втрачає сенс. Я тебе обожнюю, моя принцесо....... Чи зможеш пробачити колись той біль, що я тобі завдав???"
Обійми та поцілунки, холодний вітер та мої гарячі сльози на його щоці... "Як ти міг?!"
Звісно, я все пробачила. Але чи зможу я стерти з пам*яті той страшний біль від його слів та вчинку? Чи зможу колись не згадувати про все, що сталося, коли в черговий раз він буде обіймати мене і клятися в шаленому коханні? Не знаю. Нехай покаже час.
- У нас усе скінчено.
Біль, гіркота, нерозуміння.
- Чому??? Я пробачу все, що завгодно, бо досі кохаю тебе....... Змінюсь сама, врешті-решт, бо також робила помилки.
- Ні, ти була ангелом. Я не хочу, щоб ти пробачала мене, переступала через себе і змінювалась. Проблема в мені. Я ніколи до цього не кохав, і не знав, що це почуття приносить страждання. Я не хочу страждати і не хочу, щоб страждала ти. Таке сильне кохання - не для мене, оскільки болю немає місце в моїй життєвій філософії та моїх принципах.
- Ні....... я не вірю...... як ти можеш..... Невже ти здатен закреслити все те прекрасне, що в нас було? Життя - це не тільки розваги і солодкі моменти, а й випробування також... Як ти можеш бути таким жорстоким і цинічним? Невже не бачиш, як мені болить???
- Так буде краще для нас обох.
- Здогадуюсь, чому ти це робиш... Комплекс, що супроводжує тебе з дитинства... Ти першим залишаєш інших через страх, що залишать тебе, що знову зроблять боляче. Як колись зробив батько твоїй матері... Адже так, я права?? Але ж це не вихід... Ти втікаєш від проблем замість того, щоб їх вирішувати.
- Я не просив тебе бути моїм психологом, Юліє.
Сльози, що застилають очі. Біль. Холод на вулиці. Нездатність думати. Іду внікуди.
І зненацька: "Пробач, кохана!!!!!!!!! Я не зміг тебе залишити. Я тебе кохаю і ненавиджу одночасно. Без тебе все втрачає сенс. Я тебе обожнюю, моя принцесо....... Чи зможеш пробачити колись той біль, що я тобі завдав???"
Обійми та поцілунки, холодний вітер та мої гарячі сльози на його щоці... "Як ти міг?!"
Звісно, я все пробачила. Але чи зможу я стерти з пам*яті той страшний біль від його слів та вчинку? Чи зможу колись не згадувати про все, що сталося, коли в черговий раз він буде обіймати мене і клятися в шаленому коханні? Не знаю. Нехай покаже час.