свідчення
в лютому подруга попросила написати невеличке свідчення про наше сімейне життя для " Католицького вісника". я довго не могла зібратися з думками, знайти час, але одного дня під кінець березня обставини склалися сприятливо і я таки написала це:
Якось моя знайома, розповідаючи про проблеми з чоловіками, зачепила тему гороскопів. Стандартний підхід: той їй не підходить, бо він такого-то знаку, інший навпаки - просто мрія, бо народився потрібного числа, і в неї з ним велика «сумісність». Досхочу наговорившись про свої любовні справи, вона запитала, хто ж за знаками зодіаку ми з Данилом, моїм тоді ще нареченим. І коли я відповіла, що не вірю у вплив гороскопів на життя людини, вона багатозначно закотила очі й промовила: «Ах так, звичайно, вам же Церква забороняє у це вірити!», і швидко змінила тему, коли я почала пояснювати, що заборона тут ні до чого.
На жаль, це був не перший і не останній раз, коли стиль нашого життя сприймався довколишніми як чудернацьке наслідування точних вказівок Церкви, під смертельним страхом їх порушення. Відколи ми з Данилом почали зустрічатися, нас часто запитували, коли весілля. Наша чітка відповідь, що не менш ніж за два роки, більшість дуже смішила. Нам іронічно підморгували і, посміхаючись, застерігали: «Не можна бути такими впевненими, може дещо статися, і ви одружитеся раніше». Замість залишати співрозмовникам ще більше простору для фантазій, ми висловлювалися прямо. «Дечого» статися не могло, бо ми дотримуємося дошлюбної чистоти. На це вже були зовсім різні реакції. Захоплення, недовіра, сарказм, висміювання…
Згадуючи зараз ті рішення, розумію, що інакше не могло бути. Не могло бути випадкових спокус і втрачання голови. Коли ти не просто живеш так, бо тобі щось заборонили Церква, мама чи ще хтось, а віриш у те, що робиш, і розумієш, чому робиш - тоді легко дотримуватися обраного шляху. Я недаремно навела спочатку реакцію інших людей, бо часто саме від неї багато залежить. Суспільство на кожному кроці суперечить тому, чого нас навчає Господь, і в таких обставинах легко збитися на манівці, сприйняти вчення Христа як щось старомодне й неактуальне. Стикалися ми і з іншими ситуаціями: коли практикуючі християни щиро дивувалися, що Церква досі забороняє дошлюбне статеве життя, застосування контрацепції, штучне запліднення. І, думаю, якби ми жили тільки писаними заборонами, не вникаючи в суть, то не раз би піддалися бажанню отримати швидку особисту насолоду без огляду на іншу особу.
На щастя, нам із Данилом Бог дав розуміння своїх «заборон». Вступаючи в шлюб, ми знали, що, дотримуючись вчення Церкви щодо статевого життя, отримуємо чудовий інструмент ощасливлення одне одного і досягнення сімейної повноти. Проте і самого знання виявилося замало. Для того, щоби глибше зрозуміти, треба було все це пережити. Бо на кожному етапі стосунків є безліч страхів і невпевненості, надто стосовно статевого життя. З усіх сторін звучить: а як ви можете знати, що підходите одне одному, а раптом хтось із вас виявиться нездатним до сексуального життя, а що ви будете робити, якщо буде третя, п’ята, десята вагітність або, навпаки, не зможеш завагітніти? І як відповідь на ці страхи й сумніви, Бог дав нам свої вказівки, ніби постійно повторюючи: «Не бійтеся!» Він не каже, що буде легко та безтурботно, Він запевняє, що в усі часи є поруч.
І тепер ми з власного досвіду знаємо, наскільки прекрасним є перше дарування себе під час шлюбної ночі. Чудовішою за це може бути тільки наша щоденна відкритість одного перед одним, відкритість на задум Бога щодо нашої сім’ї.
Якось моя знайома, розповідаючи про проблеми з чоловіками, зачепила тему гороскопів. Стандартний підхід: той їй не підходить, бо він такого-то знаку, інший навпаки - просто мрія, бо народився потрібного числа, і в неї з ним велика «сумісність». Досхочу наговорившись про свої любовні справи, вона запитала, хто ж за знаками зодіаку ми з Данилом, моїм тоді ще нареченим. І коли я відповіла, що не вірю у вплив гороскопів на життя людини, вона багатозначно закотила очі й промовила: «Ах так, звичайно, вам же Церква забороняє у це вірити!», і швидко змінила тему, коли я почала пояснювати, що заборона тут ні до чого.
На жаль, це був не перший і не останній раз, коли стиль нашого життя сприймався довколишніми як чудернацьке наслідування точних вказівок Церкви, під смертельним страхом їх порушення. Відколи ми з Данилом почали зустрічатися, нас часто запитували, коли весілля. Наша чітка відповідь, що не менш ніж за два роки, більшість дуже смішила. Нам іронічно підморгували і, посміхаючись, застерігали: «Не можна бути такими впевненими, може дещо статися, і ви одружитеся раніше». Замість залишати співрозмовникам ще більше простору для фантазій, ми висловлювалися прямо. «Дечого» статися не могло, бо ми дотримуємося дошлюбної чистоти. На це вже були зовсім різні реакції. Захоплення, недовіра, сарказм, висміювання…
Згадуючи зараз ті рішення, розумію, що інакше не могло бути. Не могло бути випадкових спокус і втрачання голови. Коли ти не просто живеш так, бо тобі щось заборонили Церква, мама чи ще хтось, а віриш у те, що робиш, і розумієш, чому робиш - тоді легко дотримуватися обраного шляху. Я недаремно навела спочатку реакцію інших людей, бо часто саме від неї багато залежить. Суспільство на кожному кроці суперечить тому, чого нас навчає Господь, і в таких обставинах легко збитися на манівці, сприйняти вчення Христа як щось старомодне й неактуальне. Стикалися ми і з іншими ситуаціями: коли практикуючі християни щиро дивувалися, що Церква досі забороняє дошлюбне статеве життя, застосування контрацепції, штучне запліднення. І, думаю, якби ми жили тільки писаними заборонами, не вникаючи в суть, то не раз би піддалися бажанню отримати швидку особисту насолоду без огляду на іншу особу.
На щастя, нам із Данилом Бог дав розуміння своїх «заборон». Вступаючи в шлюб, ми знали, що, дотримуючись вчення Церкви щодо статевого життя, отримуємо чудовий інструмент ощасливлення одне одного і досягнення сімейної повноти. Проте і самого знання виявилося замало. Для того, щоби глибше зрозуміти, треба було все це пережити. Бо на кожному етапі стосунків є безліч страхів і невпевненості, надто стосовно статевого життя. З усіх сторін звучить: а як ви можете знати, що підходите одне одному, а раптом хтось із вас виявиться нездатним до сексуального життя, а що ви будете робити, якщо буде третя, п’ята, десята вагітність або, навпаки, не зможеш завагітніти? І як відповідь на ці страхи й сумніви, Бог дав нам свої вказівки, ніби постійно повторюючи: «Не бійтеся!» Він не каже, що буде легко та безтурботно, Він запевняє, що в усі часи є поруч.
І тепер ми з власного досвіду знаємо, наскільки прекрасним є перше дарування себе під час шлюбної ночі. Чудовішою за це може бути тільки наша щоденна відкритість одного перед одним, відкритість на задум Бога щодо нашої сім’ї.