про дорогу ціну
минулої неділі я сиділа в церкві з Терезкою на колінах і думала, що означає віддати життя за друзів, а ще більше думала, як це спасти від смерті?
2000 років тому дуже неординарний пророк і проповідник з Назарету помер на хресті. через три дні воскрес. ще через 40 днів вознісся на небо. його послідовники рознесли цю звістку по всій планеті. і не просто так, а додали до всього одну суттєву деталь - він помер за всіх нас і за кожного з нас, взяв на себе наші провини, стягнув на себе всі наслідки наших провин і врятував нас від вічної смерті.
я дуже добре пам"ятаю свою першу реальну зустріч з Ісусом. то був фільм "Ісус", переглянутий випадково на дні народженні мого сусіда і дружбана, мені тоді було 7 років. побачене на екрані вразило мене до глибини душі, хоч більшість подій були незрозумілі, а з родини сусіда не було кому того пояснити.
повернувшись додому, я почала розпитувати про Ісуса маму й бабусю: чому його розіп"яли, чому не врятували, чому, чому, чому? рідні як могли пояснювали мені все, та пошук відповіді на ці питання тривав ще довго і напевно привів мене до церкви через кілька років по тому. того літа Ісус був зіркою в нашому дворі. після років атеїстичної пропаганди люди зацікавилися постаттю Христа і говорили, говорили, говорили про Нього так багато і часто, як ніколи до чи після того.
проте я не можу точно згадати момент, коли Ісус перестав бути для мене просто несправедливо страченим, і перетворився на Бога, який помер за мене, за мої гріхи, мою провину. коли прийшла ця свідомість? чи на одній із Хресних доріг? чи після приготування до першого причастя. чи в набагато зрілішому віці? це сталося. після цього було багато сліз, багато визнання власної нікчемності й безпорадності, багато почуття провини.
та поклавши руку на серце, до цієї весни Бог, Який приніс Себе в жертву за мої провини, був ледь вловимим безумно красивим і драматичним Образом. Ісус Живий був присутній у моєму житті завжди. остаточно не вкладалася в голові саме жертва.
й коли минулої неділі я сиділа в храмі з Терезкою на колінах і слухала проповідь, в серце запали слова "ми куплені дорогою ціною". гм-гм-гм. десь я це вже чула, чула зовсім недавно... і тут в умі починають виринати кадри розстрілів на Інститутській. жертва. реальна. видима. коли невинні гинуть за спасіння і визволення багатьох. і навіть тих, кому це спасіння непотрібне, і хто не просив їх спасати. і тих, хто кричав "розпни!", і тих, які кричали "бандити!". і такі знайомі сльози. й провина. я згадала, що відчуття, котрі переповнювали мене в останні дні зими на Майдані, можна було порівняти з відчуттями, що їх переживала щоразу після причастя - відчуття свободи, купленої дорогою ціною.
2000 років тому дуже неординарний пророк і проповідник з Назарету помер на хресті. через три дні воскрес. ще через 40 днів вознісся на небо. його послідовники рознесли цю звістку по всій планеті. і не просто так, а додали до всього одну суттєву деталь - він помер за всіх нас і за кожного з нас, взяв на себе наші провини, стягнув на себе всі наслідки наших провин і врятував нас від вічної смерті.
я дуже добре пам"ятаю свою першу реальну зустріч з Ісусом. то був фільм "Ісус", переглянутий випадково на дні народженні мого сусіда і дружбана, мені тоді було 7 років. побачене на екрані вразило мене до глибини душі, хоч більшість подій були незрозумілі, а з родини сусіда не було кому того пояснити.
повернувшись додому, я почала розпитувати про Ісуса маму й бабусю: чому його розіп"яли, чому не врятували, чому, чому, чому? рідні як могли пояснювали мені все, та пошук відповіді на ці питання тривав ще довго і напевно привів мене до церкви через кілька років по тому. того літа Ісус був зіркою в нашому дворі. після років атеїстичної пропаганди люди зацікавилися постаттю Христа і говорили, говорили, говорили про Нього так багато і часто, як ніколи до чи після того.
проте я не можу точно згадати момент, коли Ісус перестав бути для мене просто несправедливо страченим, і перетворився на Бога, який помер за мене, за мої гріхи, мою провину. коли прийшла ця свідомість? чи на одній із Хресних доріг? чи після приготування до першого причастя. чи в набагато зрілішому віці? це сталося. після цього було багато сліз, багато визнання власної нікчемності й безпорадності, багато почуття провини.
та поклавши руку на серце, до цієї весни Бог, Який приніс Себе в жертву за мої провини, був ледь вловимим безумно красивим і драматичним Образом. Ісус Живий був присутній у моєму житті завжди. остаточно не вкладалася в голові саме жертва.
й коли минулої неділі я сиділа в храмі з Терезкою на колінах і слухала проповідь, в серце запали слова "ми куплені дорогою ціною". гм-гм-гм. десь я це вже чула, чула зовсім недавно... і тут в умі починають виринати кадри розстрілів на Інститутській. жертва. реальна. видима. коли невинні гинуть за спасіння і визволення багатьох. і навіть тих, кому це спасіння непотрібне, і хто не просив їх спасати. і тих, хто кричав "розпни!", і тих, які кричали "бандити!". і такі знайомі сльози. й провина. я згадала, що відчуття, котрі переповнювали мене в останні дні зими на Майдані, можна було порівняти з відчуттями, що їх переживала щоразу після причастя - відчуття свободи, купленої дорогою ціною.