тиждень в ауті
в Тернопіль ми виїхали у вівторок тиждень тому, перед обідом. в мережу я ще заходила на заправці "воґ", десь перед Житомиром, прочитала кілька коментарів про лазанью і не була тут весь цей час до вчорашнього повернення в Київ.
до Житомира наша дорога була легка і приємна. діти спали, ми слухали музику й підспівували то Бурмаці, то Чубаю, то ВВ... за Житомиром почався жах. я, звичайно, чула-читала-бачила в ютубі, які в нас дороги після зими, але до цієї поїздки все одно було відчуття, що це десь далеко поки не дводилося їздити по Газопровідній вулиці. аж тут ці житомирські, кхм... навіть язик не повертається назвати їх дорогами. коротше, яма-на-ямі в буквальному сенсі. через це поїздка зайняла на півтора години більше. але, дякувати Богові, до Тернополя доїхали живі-здорові.
це було за 74 дні до 30
73 дні до 30
цілий день не відбувалося нічого особливого. в Терезки та Любчика активно потекли шмарклі, цілу ніч обидвоє зривалися по черзі через забиті носи, вдень вони були марудні-марудні... а під вечір Даньові зателефонували з роботи і повідомили, що гастролі відмінилися й назавтра, у четвер, треба виходити на роботу. до того плани були такі: в четвер капела мала приїхати до Тернополя, а в п"ятницю вранці Даньо мав з ними виїжджати до Ужгорода. від новин ми трохи випали в осад, невесело було від перспективи термінового повернення в Київ із зашмарканими дітлахами, які й без того переїзд перенесли невесело. на щастя, Даньові таки вдалося домовитися і взяти відгули до понеділка, 18-го, включно. звичайно, облом ще той. я ж настроїлася на 3 тижні в Тернополі, уявляла як гулятиму весняними вулицями рідного міста і питиму каву в якійсь затишній кав"ярні. а тут таке...
але найголовніша подія дня сталася ввечері. білий дим!!!
72 дні до 30
Тернопіль вкрив густий-прегустий туман, ближче до обіду пішов дощ, а по обіді - сніг. я подалася на шопінг і несподівано купила собі дуже гарну кофтинку з оленями. єдина знимка з того дня - Любчикові вправляння. від початку проекту він стежить як я щодня щось фотографую, й от почав і собі просити камеру.
71 день до 30
про те, що було в п"ятницю, розказували в новинах по всіх телеканалах - західну Україну засипало снігом. а мене просто поглинув депресняк. на щастя, про це в новинах не розказували. невесело було стояти біля вікна, дивитися на ці лапаті сніжинки, тоді як все єство кричить: хочу тепла, сонця, зелені!
а проте вважаю це дуже корисною вправою для душі - отаке чекання весни, яке буває не щороку тривалим, але час від часу затягується. у мене багато було таких ситуацій, коли уявна весна приходила тоді, коли я змирялася і приймала зиму.
70 днів до 30
суботній ранок розбудив нас сонячним промінням, ясним небом і чистим снігом, що по-різдвяному вкривав усе місто. все було би добре, якби не переживання за тата. він ще в четвер був виїхав у відрядження в Прикарпаття, і не зміг звідтам виїхати. траси були перекриті, і вздовж них тяглися кілометрові затори із вантажівок. спочатку тато стояв на дорозі у містечку Брошнів-Осада, у суботу трохи просунувся вперед і застряг ще на добу за 10 км до Франківська.
в мами на підвіконні квітне одночасно чотири орхідейні вазони, а це багато-багато квітів, і вони створювали нам весняний настрій.
69 днів до 30
Сиропусна неділя.
я вже колись казала, що в нашій сім"ї в цей день традиційно ліпили вареники із сиром. то була не банальна страва, бо зазвичай щонеділі ліпили вареники з картоплею і сиром. із самим сором вареники були рідкістю, не знаю навіть чого. а ще в нас такі вареники роблять солодкими, тобто посипають їх цукром зі сметаною :)
тато приїхав під вечір - ми щасливо видихнули.
68 днів до 30
повернення в Київ.
поки Даньо зносив до машини наші сумки, ми з мамою втикали з Любчиком в якийсь мультик по телевізору, аж тут Любась зітхнув і каже: на нас чекає смерть... що ж - це тільки посилило нашу молитву за щасливу дорогу :))) і вона таки була доброю. після Тернопільщини, заваленої снігом по саме нема-куди, бачити безсніжні поля на Київщині було дуже радісно. не знаю, в мене відчуття, що в Тернополі сніг топитиметься до Паски, так його там багато і ніхто й не думає прибирати, а вздовж траси - снігові вали заввишки 2 м. дуже цікаво - чи побачу їхні залишки в травні... в душі надіюся, що ні.
67 днів до 30
сьогодні.
зробила свою чергову щоденну фотографію. але не хочу виставляти її, в цій темряві в мене однак нічого доброго не виходить. нині, всупереч встановленим самій собі правилам, буде ще одна весняна знимка, стара - з такої весни, яка цьогоріч ще попереду.
переглянула знимки за тиждень: один сніг і квіти, капєц. завтра обіцяю виправитися ;)
до Житомира наша дорога була легка і приємна. діти спали, ми слухали музику й підспівували то Бурмаці, то Чубаю, то ВВ... за Житомиром почався жах. я, звичайно, чула-читала-бачила в ютубі, які в нас дороги після зими, але до цієї поїздки все одно було відчуття, що це десь далеко поки не дводилося їздити по Газопровідній вулиці. аж тут ці житомирські, кхм... навіть язик не повертається назвати їх дорогами. коротше, яма-на-ямі в буквальному сенсі. через це поїздка зайняла на півтора години більше. але, дякувати Богові, до Тернополя доїхали живі-здорові.
це було за 74 дні до 30
73 дні до 30
цілий день не відбувалося нічого особливого. в Терезки та Любчика активно потекли шмарклі, цілу ніч обидвоє зривалися по черзі через забиті носи, вдень вони були марудні-марудні... а під вечір Даньові зателефонували з роботи і повідомили, що гастролі відмінилися й назавтра, у четвер, треба виходити на роботу. до того плани були такі: в четвер капела мала приїхати до Тернополя, а в п"ятницю вранці Даньо мав з ними виїжджати до Ужгорода. від новин ми трохи випали в осад, невесело було від перспективи термінового повернення в Київ із зашмарканими дітлахами, які й без того переїзд перенесли невесело. на щастя, Даньові таки вдалося домовитися і взяти відгули до понеділка, 18-го, включно. звичайно, облом ще той. я ж настроїлася на 3 тижні в Тернополі, уявляла як гулятиму весняними вулицями рідного міста і питиму каву в якійсь затишній кав"ярні. а тут таке...
але найголовніша подія дня сталася ввечері. білий дим!!!
72 дні до 30
Тернопіль вкрив густий-прегустий туман, ближче до обіду пішов дощ, а по обіді - сніг. я подалася на шопінг і несподівано купила собі дуже гарну кофтинку з оленями. єдина знимка з того дня - Любчикові вправляння. від початку проекту він стежить як я щодня щось фотографую, й от почав і собі просити камеру.
71 день до 30
про те, що було в п"ятницю, розказували в новинах по всіх телеканалах - західну Україну засипало снігом. а мене просто поглинув депресняк. на щастя, про це в новинах не розказували. невесело було стояти біля вікна, дивитися на ці лапаті сніжинки, тоді як все єство кричить: хочу тепла, сонця, зелені!
а проте вважаю це дуже корисною вправою для душі - отаке чекання весни, яке буває не щороку тривалим, але час від часу затягується. у мене багато було таких ситуацій, коли уявна весна приходила тоді, коли я змирялася і приймала зиму.
70 днів до 30
суботній ранок розбудив нас сонячним промінням, ясним небом і чистим снігом, що по-різдвяному вкривав усе місто. все було би добре, якби не переживання за тата. він ще в четвер був виїхав у відрядження в Прикарпаття, і не зміг звідтам виїхати. траси були перекриті, і вздовж них тяглися кілометрові затори із вантажівок. спочатку тато стояв на дорозі у містечку Брошнів-Осада, у суботу трохи просунувся вперед і застряг ще на добу за 10 км до Франківська.
в мами на підвіконні квітне одночасно чотири орхідейні вазони, а це багато-багато квітів, і вони створювали нам весняний настрій.
69 днів до 30
Сиропусна неділя.
я вже колись казала, що в нашій сім"ї в цей день традиційно ліпили вареники із сиром. то була не банальна страва, бо зазвичай щонеділі ліпили вареники з картоплею і сиром. із самим сором вареники були рідкістю, не знаю навіть чого. а ще в нас такі вареники роблять солодкими, тобто посипають їх цукром зі сметаною :)
тато приїхав під вечір - ми щасливо видихнули.
68 днів до 30
повернення в Київ.
поки Даньо зносив до машини наші сумки, ми з мамою втикали з Любчиком в якийсь мультик по телевізору, аж тут Любась зітхнув і каже: на нас чекає смерть... що ж - це тільки посилило нашу молитву за щасливу дорогу :))) і вона таки була доброю. після Тернопільщини, заваленої снігом по саме нема-куди, бачити безсніжні поля на Київщині було дуже радісно. не знаю, в мене відчуття, що в Тернополі сніг топитиметься до Паски, так його там багато і ніхто й не думає прибирати, а вздовж траси - снігові вали заввишки 2 м. дуже цікаво - чи побачу їхні залишки в травні... в душі надіюся, що ні.
67 днів до 30
сьогодні.
зробила свою чергову щоденну фотографію. але не хочу виставляти її, в цій темряві в мене однак нічого доброго не виходить. нині, всупереч встановленим самій собі правилам, буде ще одна весняна знимка, стара - з такої весни, яка цьогоріч ще попереду.
переглянула знимки за тиждень: один сніг і квіти, капєц. завтра обіцяю виправитися ;)