про мене і мою віру
на практиці в Каневі зі мною ніхто не хотів жити в одній кімнаті. однокурсниці казали, шо я поводжуся «як монашка». і це їм було не цікаво. спочатку жили дві дівчинки, які приїхали останні на практику і не встигли поселитися ні з ким іншим, потім вони помінялися зі Свєтою. Свєта теж не хотіла жити зі мною, бо вона чула страшні історії про мене, типу я не засиджуюся до ночі з хлопцями, молюся вранці і ввечері й вчасно ходжу вранці на зарядку. але Свєті прийшлося до мене переїхати, її сусідки по кімнаті «попросили» це зробити. потім Свєта дивувалася, як це так я виявилася не такою вже і монашкою, як вона думала про мене. минуло, мама мія, 11 років! зі Свєтою ми дружимо досі…
я давно перестала дивуватися навішуванню на мене ярликів, пов’язаних із моєю вірою. мене це не тільки не дивує, але і не ображає і не зачіпає. так, я християнка. я намагаюся жити згідно з вченням Ісуса Христа. я люблю Католицьку Церкву і належу до неї не випадково, а свідомо, з усіма наслідками, що витікають із цієї приналежності. я дуже добре усвідомлюю, наскільки католики незручні в сучасному світі - настільки, що багато з них стають незручними самі собі, і напевно далі це буде тільки поглиблюватися. я розумію, що мої погляди несучасні й немодні, що молитися відкрито до Світобудови - стильно, а до Ісуса Христа… ну…. якось так не тойво…. як казала Проня Прокопівна, конхфозно… спокійно ставлюся і до ігнорування цих рис мене, і до поблажливого ставлення, і до відверто настороженого…
я не проповідниця, не провокатор і не шукаю конфліктів. я просто люблю Ісуса. і всі переконання, і погляди, і взагалі спосіб життя визначається цим моїм почуттям. я нікого ні в чому не збираюся переконувати. дружу не тільки з католиками, але і з протестантами, православними, атеїстами, агностиками і просто арелігійними людьми. люблю і поважаю всіх своїх друзів і їхнє право на свої власні погляди. визнаю, що життєва дорога людини не обов’язково мусить бути такою, яку обрала я. «в домі Отця багато дверей». проте свою дорогу для себе я вважаю доброю і правильною. в мене є Добрий Пастир і я готова йти за ним усе життя. це не обмежує моєї свободи, а чіткі орієнтири та дороговкази - тільки полегшують шлях.
я не безгрішна, не святенниця, не ідеальна. далеко ні! щодня роблю море помилок, можу вжити гостре слівце, зовсім не вмію дотримуватися посту. буваю конкретно під впливом негативних емоцій. гублю нитку довіри. а у важких обставинах не можу молитися. та це не змушує мене втікати від Нього. знаю, Він приймає мене такою, якою я є. тому і я стараюся приймати людей, які мене оточують, такими, якими вони є. не виправляти, не тримати зла. все це буває до сліз важко. але я бачу в тому всьому остаточний сенс. Амінь.