У мене були схожі запитання - давай я поділюся "своїми" відповідями, раптом тобі щось підійде.
- Не варто аж занадто силувати себе. У кожен час кожна людина має свої "кордони", межі власних можливостей, у різні періоди вони різні. І якщо зараз ти не можеш дати все - краще не давати, ніж дати й мучитися. Пам'ятаєш, у визначенні любові ап. Павлом є про те, що "якщо я віддам весь маєток і тіло своє на спалення, а любові не маю - то я ніщо". Твоя внутрішня готовність віддати змінюється, можливо, завтра ти вже матимеш достатньо сил - але якщо сьогодні ні, то вже ні. І цю думку варто постаратися донести до тих, хто від тебе чогось чекає... Це важко :( (особисто я з тих, хто взагалі не вміє казати "ні"), але потім стає значно легше. А тих, хто питає "чи ти християнка, що так робиш", можна попросити самим вчинити по-християнськи й пожаліти/зрозуміти тебе.
- щодо притчі про вівцю - недавно я прочитала таке її тлумачення, де 99 овець означають янголів, що незмінно хвалять Бога. На відміну від людства - однієї вівці, що заблукала. І це прочитання раптом все перевернуло в моїй голові... Виходить, що кожен з нас - навіть той, хто живе праведно, з дитинства вірить тощо - є заблукалою вівцею і блудним сином. Навіть якщо грішить лише у своїй голові. І Господь любить нас однаково сильно, приймає і вибачає, бо немає гріхів великих і малих, всі вони однаково злі, бо відділяють нас від Нього.
- не боятися бути недосконалою. Ті, хто любить тебе, твої рідні - любитимуть і цінуватимуть тебе, що б ти не зробила. Ті, хто не любить - їхньої любові не заслужиш, що б ти не робила, на жаль :( Тож не варто намагатися догодити усім, тим більше, що іноді в мене це перетворюється на потурання чужим гріхам (егоїзму, "властолюбію" тощо)
Любочко, дякую тобі за ці слова! з допомогою мого духівника я теж прийшла до подібних відповідей, проблема як раз виникає на стадії прийняття, над цим треба працювати. і я чудово розумію, шо сама часто є тією сотою вівцею і блудним сином (навіть при тому, шо можу думати цілком протилежне), а Він прощає мені все і дорожить мною... обіймаю тебе!
- Не варто аж занадто силувати себе. У кожен час кожна людина має свої "кордони", межі власних можливостей, у різні періоди вони різні. І якщо зараз ти не можеш дати все - краще не давати, ніж дати й мучитися. Пам'ятаєш, у визначенні любові ап. Павлом є про те, що "якщо я віддам весь маєток і тіло своє на спалення, а любові не маю - то я ніщо". Твоя внутрішня готовність віддати змінюється, можливо, завтра ти вже матимеш достатньо сил - але якщо сьогодні ні, то вже ні. І цю думку варто постаратися донести до тих, хто від тебе чогось чекає... Це важко :( (особисто я з тих, хто взагалі не вміє казати "ні"), але потім стає значно легше. А тих, хто питає "чи ти християнка, що так робиш", можна попросити самим вчинити по-християнськи й пожаліти/зрозуміти тебе.
- щодо притчі про вівцю - недавно я прочитала таке її тлумачення, де 99 овець означають янголів, що незмінно хвалять Бога. На відміну від людства - однієї вівці, що заблукала. І це прочитання раптом все перевернуло в моїй голові... Виходить, що кожен з нас - навіть той, хто живе праведно, з дитинства вірить тощо - є заблукалою вівцею і блудним сином. Навіть якщо грішить лише у своїй голові. І Господь любить нас однаково сильно, приймає і вибачає, бо немає гріхів великих і малих, всі вони однаково злі, бо відділяють нас від Нього.
- не боятися бути недосконалою. Ті, хто любить тебе, твої рідні - любитимуть і цінуватимуть тебе, що б ти не зробила. Ті, хто не любить - їхньої любові не заслужиш, що б ти не робила, на жаль :( Тож не варто намагатися догодити усім, тим більше, що іноді в мене це перетворюється на потурання чужим гріхам (егоїзму, "властолюбію" тощо)
Reply
Reply
Обіймаю тебе теж :)
Reply
Leave a comment