наніч
френд-стрічка переповнена яскравими враженнями про неймовірні подорожі, цікаву роботу, шалене кохання, кулінарні й фото шедеври, внутрішні та зовнішні досягнення. отак зайду, почитаю, і розумію, що нема мені чого сказати. моє щоденне грандіозне щастя починається для когось банальною, а для мене смачною кавою, молитвою, проводжанням чоловіка на роботу. і продовжується марафоном по зміні памперсів, тривалим чи не дуже ранковим і обіднім сном Любчика. година і 20 хвилин - хвала Богові! після такого сну завжди є благословенний бадьорий спокій! з’їли цілу пачечку сирка «Тьома» - чим не нагода для радості? а повернення Даня з роботи! Любчик вимахує руками, ногами, пищить, кричить, тішиться. коханий вдячно з’їдає наспіх зварену банальну гречку, примовляє: «ой, як смачно!» а я щаааааслива! прогулянка пройшла без істерик - «алилуя!» вночі розбудився тільки 4 рази - фантастика!
колись наш викладач із богословської антропології, отець Андрій, багатозначно сказав, нібито ми, люди, дуже помиляємося, коли думаємо, що нашим найбільшим щастям є здоров’я наше і наших близьких, і насправді щастя в зовсім іншому. в чому не сказав. й от півтора роки після його лекцій я думаю постійно: в чому ж воно?
Бог дуже гарно все придумав зі шлюбом. зараз мені видається, що якщо йти в шлюбі шляхом любові до свого подруга, то це - найкоротша дорога до Нього. одна дуже недосконала людина з купою заморочок і комплексів пов’язує своє життя з іншою дуже недосконалою людиною. й от всі ці тріщинки відкриваються одне одному не одразу, а поступово. і обидвоє мають вибір: плюнути і не тратити сили, або задля щастя коханої людини робити щось з тими своїми «вадами». і так впродовж усього спільного життя. одне владнаєш, друге вилазить. а там раптом прокидаєшся одного ранку і бачиш Господа! от реально, до знайомства з Даньом я думала, що до повного образу святої мені тільки стигматів бракує ))) а тепер бачу перед нами ще дуууже довгу дорогу…
колись наш викладач із богословської антропології, отець Андрій, багатозначно сказав, нібито ми, люди, дуже помиляємося, коли думаємо, що нашим найбільшим щастям є здоров’я наше і наших близьких, і насправді щастя в зовсім іншому. в чому не сказав. й от півтора роки після його лекцій я думаю постійно: в чому ж воно?
Бог дуже гарно все придумав зі шлюбом. зараз мені видається, що якщо йти в шлюбі шляхом любові до свого подруга, то це - найкоротша дорога до Нього. одна дуже недосконала людина з купою заморочок і комплексів пов’язує своє життя з іншою дуже недосконалою людиною. й от всі ці тріщинки відкриваються одне одному не одразу, а поступово. і обидвоє мають вибір: плюнути і не тратити сили, або задля щастя коханої людини робити щось з тими своїми «вадами». і так впродовж усього спільного життя. одне владнаєш, друге вилазить. а там раптом прокидаєшся одного ранку і бачиш Господа! от реально, до знайомства з Даньом я думала, що до повного образу святої мені тільки стигматів бракує ))) а тепер бачу перед нами ще дуууже довгу дорогу…